Про необхідність замінити комуністичну назву міста-порту Іллічівськ, що розташований у 20-и кілометрах від Одеси, мовиться вже не перший рік. Такої думки дотримується і багато депутатів міської ради, але прийняття необхідного рішення постійно гальмували комуністи та регіонали. Вони ж стіною стали і на захист пам’ятника кривавому кату українського народу Ульянову-Бланку, що досі бовваніє у центрі міста. Лише тепер, коли Верховна Рада заборонила пропаганду і символіку комунізму в Україні, Іллічівськ отримав можливість позбутися своєї назви.
Нинішній Іллічівськ – це сучасне, комфортабельне, чисте місто, важливий промисловий і транспортний центр на півдні України. Іллічівці пишаються своїм портом на правому березі Сухого Лиману – одним із найпотужніших у країні. Статус міста Іллічівськ набув 12 квітня 1973 року. Відтоді саме у квітні тут і відзначають день міста, цього року святкові заходи заплановано провести 25 квітня. Користувачі соціальних мереж слушно зауважують, що це буде остання річниця міста «під іменем Ілліча».
Мені доводилося торік писати, як Іллічівськ опинився на роздоріжжі між Іллічем і пророком Іллею. Тоді масовий леніноповал казна чому оминув це місто-супутник Одеси, і бовван залишився височіти перед морською гаванню. Здавалося, що його долю визначила позачергова сесія міськради 24 лютого 2014 року, на якій депутати одноголосно проголосували за перенесення пам’ятника В.І.Леніну на територію порту з офіційним формулюванням: «на ремонт». На місці Ілліча було заплановано встановити пам’ятник пророку Іллі, а центральну вулицю, яка носить ім’я Леніна, перейменувати на проспект Шевченка. Ініціював такі новації Валерій Хмельнюк, якого жителі міста вже два десятиліття поспіль обирають міським головою.
На жаль, реалізувати своє рішення міськрада так і не спромоглася. Коли мало не щодня стали відбувалися мітинги протиборствуючих сил, на яких часто виникали сутички, рішення було скасоване. Одного разу прихильник знесення пам’ятника Леніну навіть застосував зброю і поранив двох своїх супротивників пострілами із пневматичного пістолета. Ілліч і досі залишається недоторканим, хоч і з написом на його бронзовому плащі: «Кат».
Для любителів минувшини із совковою ментальністю доцільно створювати музеї-заповідники, збираючи там докупи бовванів колишнім комуністичним тиранам. За прикладом далеко й ходити не треба. Родина Паларієвих, яка створила у Фрумушиці-Новій Тарутинського району на Одещині етносело, позаторік поповнила його чудовим «парком радянського періоду», де лише кам’яних Іллічів зібрано зо два десятки. Тепер парк став принадою для туристів з усіх усюд.
А Іллічівську вже на часі готуватися до перейменування на Іллінськ і до спорудження монумента на честь свого покровителя – пророка Іллі. Він був єдиний із пророків, що живим був взятий у Царство Небесне. Його вважають грізним повелителем дощів, громів і блискавок, який карає неправедних. Водночас він щедрий, бо посилає на землю родючість, а його молитви повертають людей до життя. Напевне, після перейменування міста іллінці відзначатимуть день рідного міста саме на день пророка Іллі — 2 серпня. Тож нехай пошле їм своє благословення їхній покровитель, ім’я якого означає «міць Господня».
Тепер свою думку щодо майбутньої назви Іллічівська має висловити місцева громада шляхом опитування чи ґрунтовних соціологічних досліджень. Люди самі визначать, чи стане їхнє місто Скіфополем, як пропонує мер, чи Ільїнськ їм більше до вподоби. Після цього своє слово має сказати сесія міськради, а потім її рішення необхідно буде затвердити рішенням Верховної Ради, яка, згідно з Конституцією України, і має право змінювати назви населених пунктів.
Сергій Горицвіт
