Центр досліджень визвольного руху публікує документи зі справи-формуляра Миколи Хвильового до 128-ї річниці з дня його народження. Серед документів чимало донесень агентів на письменника, а також листи та передсмертні записки.
Колекцію з 50-ти документів публікує Центр досліджень визвольного руху спільно з Архівом Служби безпеки України на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху.
До збірки увійшли:
-
анкета зі справи-формуляра на Миколу Хвильового;
-
агентурне донесення про другу частину роману «Вальдшнепи»;
-
агентурне повідомлення про повернення Миколи Хвильового із-за кордону;
-
лист Миколі Хвильовому від матері;
-
передсмертна записка Миколи Хвильового;
-
«Золотий мій Любисток». Передсмертна записка Миколи Хвильового адресована донці;
-
протокол допиту дружини письменника Юлії Уманцевої від 13 травня 1933 року, тощо.
Радянські спецслужби завели справу-формуляр на Миколу Хвильового, додавши до анкети всього декілька відомостей: рік та місце народження, адреса, професія та прізвисько. Серед чекістів письменника називали «Вальдшнеп», відповідно до назви роману Хвильового.
Прізвисько письменника говорить про те, що спецслужби стежили за його творчістю. «Що роблять герої Хвильового — п’ють, розбещуються, бігають за спідницями, їздять на автомобілях, жруть сенаторські та дитячі пайки, словом, нове міщанство з партквитками», — йдеться в агентурному зведенні.
Агентів обурювало чимало творів письменника, зокрема й відома новела «Я (Романтика)»: «Вся робота ЧК представлена, як чорний трибунал, що складається з садистів, які пригнічують інтелігента та змушують його вбити свою ж матір».
Літературну дискусію, започатковану Миколою Хвильовим, чекісти не могли не взяти до уваги: нібито саме під час неї показалися «вуха войовничого націоналізму» митця. Донощика приголомшила назва статті Хвильового — «Московські задрипанки», а ще більше — її зміст: «Росія ж самостійна держава? Самостійна. От і ми самостійна…Не треба плутати нашого політичного союзу з літературою. Від російської літератури, від її стилів українська поезія мусить якомога швидше тікати».
Доносили і на літературне об’єднання ВАПЛІТЕ (Вільну академію пролетарської літератури), до якого входив Микола Хвильовий. Членів ВАПЛІТЕ змусили завершити діяльність організації у 1928 році за «войовничий націоналізм». Однак і після цього у ГПУ не переставали слідкувати за ваплітянцями, їхніми зборами на квартирах, зачитуванням рукописів, спробами публікуватися в часописах.
Збірка документів містить особисті листи Хвильового, зокрема від його матері. У ньому йдеться про скрутне становище, в якому опинилася жінка, голод, вживання у їжу квіток акції, макуху та тирсу. «Життя жахливе. І в голодовку такого не було. Деяких неможливо впізнати, обличчя опухлі, руки і ноги. Є що і помирають… Вибачте, що без марки. Не пам’ятаю, коли й гроші були».
Відомо, що у 1933 році письменник відвідав південь України, де став свідком Голодомору.
13 травня 1933 року Микола Хвильовий застрелився у власній квартирі в будинку «Слово», що у Харкові. Оточення письменника говорило про різні причини цього вчинку: арешт товариша Михайла Ялового, побачене в селі 1933 року, бар’єри, які не міг витримати інтелектуал, матеріальне становище.
Микола Хвильовий написав у передсмертній записці: «Арешт Ялового — це розстріл цілої генерації. За що? За те, що ми були найщирішими комуністами?…Сьогодні прекрасний сонячний день. Як я люблю життя — ви й не уявляєте…».
У день похорону письменника доноси не припинилися. У документах зі справи-формуляра збереглася записка, написана на частині аркушу, ймовірно, з блокноту. У ній йшлося про підслуханий зміст телеграми, якою запрошували на панахиду за письменником. Записка була адресована Володимиру Затонському — українському партійному діячу, виконавцю Голодомору (1932-1933), керівнику демонтажу мозаїк і фресок Михайлівського собору.
Колекцію документів підготовлено та опубліковано за підтримки Українського культурного фонду.
Довідка:
Микола Хвильовий (Фітільов Микола Григорович) — народився 13 грудня 1893 року в селищі Тростянець на Сумщині. У 1916 році опинився на фронті, звідки повернувся переконаним більшовиком. У квітні 1919-го став членом КП(б)У. Через два роки переїхав до Харкова, почав друкуватися. Фундатор літературних об’єднань. 1933 року під час поїздки по селах на півдні України став свідком Голодомору. 13 травня 1933 року вчинив самогубство.
