Про це у своєму Живому Журналі написав диякон-дисидент РПЦ Андрєй Кураєв, якого, очевидно, невдовзі Кіріл заборонить у служінні:
На сайті патріархії з’явилася тріумфальна новина під заголовком: “У світових ЗМІ викликали широкий резонанс факти дискримінації та порушень прав віруючих Української Православної Церкви“.
http://www.patriarchia.ru/db/text/5744731.html
Невже Тime, Financial Times, Welt або Frankfurter Allgemeine стали писати про це? Ні. За “світові ЗМІ” були видані бложики fischundfleisch.com, Rubikon, NachDenkSeiten і IMI-online.de. Ресурс fischundfleisch – це платформа, де письменники та відеоблогери готові за фінансову винагороду від замовників писати статті і знімати відео на запропоновану тему. Про що чесно написано в розділі “Про нас”.
Вважаю, що курсі десь на 4-му, в рідному для Легойди МГИМО, на спецкафедрі вчать таких прийомів спецпропаганди. У якійсь європейській країні знаходяться фріки, готові озвучити хоч троцкістсько-маоістські ідеї. Їм надається таємне фінансування, пропонуються болванки статей. Ті їх публікують в своїх бложиках або на платних ресурсах. А потім вже радянська преса починає радіти — дивіться — “навіть чесні західні журналісти змушені визнати, що …”. Основний “автор” статей про релігійне життя України — Wendi Bernau. Ось список її статей про Україну:
https://www.fischundfleisch.com/wbernau/blogposts
І хто ж вона? Та звичайний нью–ейджер:
https://www.missionalwisdom.com/wendi-bernau
Можете переконатися, що її рух пише про неї (-ред.):
She is one of the three founder-teacher-facilitators of the Anam Cara missional spiritual direction training program, author of many Journey catalog courses, and collaborative writer and layout artist of curriculum for MWF partners such as Project Transformation and Christian Leadership for Young Adults. Wendi also organizes the annual Missional Wisdom Foundation National Gathering.
Anam Cara – це якась “мудрість древніх кельтів”.
Ресурс цей пов’язаний з ПЕГІДА
https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%95%D0%93%D0%98%D0%94%D0%90
Так що моя згадка про маоїзм не випадкова: “ставлення учасників руху до критичних висловлювань на їх адресу, і ще більше того — до роботи засобів масової інформації є виключно болісним і агресивним, що висловлюється в постійному вживанні властивої для 1930-1940 років лексики: «ворог народу», «зрадник», «шкідник», «продажна преса», «лівацька політика» і так далі, а також заклики до «очищення» і «звільнення» від «продажних еліт» у владі і в ЗМІ”.
https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%95%D0%93%D0%98%D0%94%D0%90
Що ріднить всі ресурси, оспівані патріархією: їх коник — теорії змови, в тому числі — ковідодисидентство. Так що патріархія (= Легойда) знайшла свою “Північну Корею” в якості гідного, вірного і, головне, авторитетного стратегічного партнера. Повернення цих зливних бачків в Росію почалося з Кіпру: спочатку ці публікації повернув додому “Союз православних журналістів”:
Звідти перепостила PR-служба УПЦ, і ось — вершина кар’єри: patriarchia.ru. “Союз православних журналістів” — ресурс, явно пов’язаний з телеграм-каналом “Пастир і паства”. А його автором є “Олександр Вознесенський”, автор тієї петиції, нібито на підставі якої і вийшов указ патріарха про віддання мене під суд. Його справжнє прізвище — Бориславський; це парафіянин Лімасольскої парафії свт. Миколи. Він недовчений семінарист з Києва, на Кіпрі опинився завдяки тому, що дружині запропонували тут роботу. Там він не працює, а стежить за дітьми і господарством (працює його дружина), тому має купу вільного часу на написання своїх пасквілів, які особисто він сприймає мало не як проповідь Євангелія. Виступає ще в блогах і соцмережах під прізвищем Пасічник.
Ось така “Світова преса”
