Одразу три виставки відкрилися 15 жовтня у Національному музеї-меморіалі жертв окупаційних режимів „Тюрма на Лонцького” у рамках третього року чеської культури у Львові: «Повернення лідіцьких дітей», «Чеський Малин – Лідіце волинських чехів» та експозиція художніх творів, поданих на 40-ий міжнародний дитячий конкурс.
У відкритті експозицій узяли участь представники консульства Чеської Республіки на чолі із Генеральним консулом ЧР у Львові Давідом Павлітою, керівник галереї Лідице Івона Касаліцька, історик Ігор Дерев’яний та декан Золочівський УГКЦ о. Михайло Сукмановський.
„Ми обрали поважне місце, розмістивши у „Тюрмі на Лонцького” виставки про місця, які об’єднує величезний людський біль і ще дещо інше, що означується двома словами – примирення і прощення. На могилах людей, які загинули у війні чи були знищенні тоталітарними режимами, можна будувати майбутнє, якщо люди зможуть вибачити і примиритися. Кілька днів тому президент Німеччини відвідав Лідице. Це був перший візит найвищого керівника німецької держави, під час якого він попросив вибачення за те, що сталося 70 років тому у Лідице. Я дуже поважаю його за цей вчинок, бо щось подібне завжди важко казати”
сказав Генеральний консул Чеської Республіки у Львові Давід Павліта.
Як приклад Давід Павліта навів нагороджену Нобелівською премією миру Європейську унію, засновану для того, щоб фактично примирити Німеччину і Францію.
„Мусимо чітко усвідомлювати, що цинізм Другої світової війни полягав у тому, що мільйони гинули через примхи і амбіції двох людей, найбільше страждало цивільне населення і зокрема діти. Ці невинно убієнні є страшною ціною перемоги. Гинули люди різних національностей., Так у Малині поряд із чехами загинули українці, яких зігнали до церкви й підірвали. Під час війни люди часто втрачають людську подобу, потрапляють під вплив стереотипів, починають мстити. Ці виставки нагадують нам про ціну миру і примушують задуматися над екзистенційними питаннями власного буття в майбутньому. Мало не воювати, слід робити все, щоб не було жодних конфліктів, шукати альтернативу будь-якому насильству. Простити і будувати відносини, за якими житимуть наші діти і наступні покоління. Дещо ми вже зробили разом, позбувшись тоталітарного гніту. Але не секрет, що в Чехії люди звільнилися від тоталітарного минулого, а в Україні ми від радянської ментальності ще не звільнилися. Вона досі сидить у наших головах. Тому такі виставки допомагають розвивати нам наші держави дійсно демократичними”
зауважив історик Ігор Дерев’яний.
Керівник галереї Лідице Івона Касаліцька докладно розповіла про атентат на німецького намісника з боку чеських парашутистів та відплатне знищення нацистами 10 червня 1942 р. підпразького села Лідице, чоловіків якого розстріляли, а жінок та дітей, розділивши, кинули до концтаборів, де й знищили. Із лідіцьких дітей вижили лише одиниці. Відроджене село вшанувало пам’ять жертв нацизму меморіалом у вигляді багатофігурної скульптурної композиції авторства Марії Ухитилової, яка працювала над його створенням понад 20 років.
„Найщасливішою сторінкою цієї експозиції, а також галереї у Лідице є дитячі малюнки. Діти малюють у пам’ять загиблих дітей, і це прекрасно”
підсумувала Івона Касаліцька.
