Військовослужбовиця 45 полку Нацгвардії Еліза Гусарова служить у підрозділі, який займається охороною дипломатичних представництв та консульських установ у Львові. Її історія – це шлях від музичних партитур до військового статуту. Уродженка Черкащини, вчитель музичного мистецтва та інтегрованого курсу мистецтва, вона ніколи не планувала пов’язувати життя з армією. Проте сьогодні на власному прикладі доводить: у війську важливий не гендер, а професіоналізм і «холодна голова».
До служби в Національній гвардії дівчина працювала завідувачкою клубу у військовому госпіталі в Миколаєві. Організовувала концерти, співпрацювала з творчими колективами та проводила екскурсії для дітей.
«Я ніколи б не подумала, що колись стану військовою. Але врешті-решт вирішила спробувати і зрозуміла, що мені це під силу. Коли виникає складна ситуація, я реагую спокійно, зважено, з холодною головою», – розповідає Еліза.
Початок служби став для неї викликом. Охорона консульських установ – специфічний напрямок, який вимагав миттєвого засвоєння величезної кількості інформації. Але завдяки наполегливості та бажанню швидко освоїти все, через кілька місяців вона адаптувалась до нелегких умов служби.
«Коли побачила бронежилети, зрозуміла: треба працювати над собою, щоб бути не гіршою за хлопців», – зазначає гвардійка.
І їй це вдалось. Своєю старанністю та принциповістю вона заслужила повагу серед колег.
«Спершу досить недовірливо ставились через стереотипи: мовляв, ти ж дівчина. Проте, мене це навпаки ще більше мотивувало. Тож я наполегливо тренувалась та багато навчалась, аби виконувати службові завдання нарівні з побратимами. Була ситуація, коли мене запитали: а понесеш ще і мій бронежилет? І я змогла нести навіть два», – ділиться військовослужбовиця.
Сьогодні нацгвардійка закінчила курси командирів відділень та готується до виконання обовʼязків на посаді з більшою відповідальністю. Проте в глибині душі мріє про повернення до попередньої сфери діяльності.
«В майбутньому хочу знову займатись мистецтвом. Нещодавно була на репетиції хору після чотирирічної перерви – і це для мене стало наче ковтком свіжого повітря. А ще маю мрію зайнятися флористикою. Але поки триває війна, я буду тут. У мене є потреба захищати людей, підтримувати, допомагати», – підсумовує Еліза.
Її приклад надихає інших і викликає щиру повагу у досвідчених побратимів. Хоч зараз замість квітів у її руках зброя, а замість партитур – військові статути, Еліза знає: кожен день її служби наближає час, коли вона знову зможе повернутися до мистецтва у вільній Україні.
Служба інформації та комунікації 45 полку імені Олександра Красіцького Національної гвардії України
капітан Марія Дацків
