В Маріуполі панує мир. Працюють всі держслужби, функціонують банки, люди відвідують торговельні центри, двері кафе і ресторанів розкриті для відвідувачів, транспорт ходить без перебоїв.
І лише гострий запах тривожного очікування дисонує з атмосферою буденності. Місто готується до війни. Місто готується захищати свою ідентичність.
Після того, як спала перша хвиля паніки, маріупольці діловито заметушилися. Чоловіки створюють партизанські загони, бізнесмени їх укомплектовують, жінки готують аптечки, молоді хлопці сотнями приходять до військкомату, волонтери допомагають будувати фортифікації навколо міста.
Місто дзижчить, як розтривожений вулик.
В четвер увечері на мітинг проти окупації Маріуполя російськими військами вийшло близько 5000 чоловік. Люди свіжо пам’ятають, що таке життя при ДНР: розграбовані магазини, спалені будинки, непрацюючі установи.
У наших городян є очі і вуха, і вони можуть порівняти життя в українському Маріуполі і в російському Донецьку, який є всього лише в ста км.
Містоутворюючі підприємства Маріуполя – металургійні заводи. У кожній другій сім’ї є заводчанин. Нам би дуже не хотілося, щоб в місто заходила колона білих КАМАЗів. Ми просто категорично не хочемо російської гуманітарної допомоги.
Мабуть, нашому місту коштувало пережити три місяці окупації ДНР. Тому що зараз місто остаточно зробило свій вибір.
Місто не просто хоче залишитися з Україною, воно готове битися за цю ідентичність.
Звичайно, ми надіємось на армію, але і не збираємося пасти задніх. Маріуполь остаточно довів що він – не домбабве. Слава Україні!
@ Ярослав Матюшин
