Бо його підтримують легендарні комбати,
Провід ОУН(б) і Народний фронт
Після того як кучмівський Верховний Суд 2001 року заборонив діяльність Всеукраїнського політичного об’єднання «Державна самостійність України», я став безпартійним. 15 років був поза політикою, але довідавшись, що мій давній товариш Юрко Тимошенко балотується до Верховної Ради, покинув свій уже майже готовий рукопис книжки «Сто історій Визвольної війни» і поспішив на Прикарпаття, на виборчий округ №88, щоб допомогти другові здобути те, на що він заслужив усім своїм життям. Мандат депутата Верховної Ради України, на моє переконання, стане не тільки своєрідною винагородою Юркові Тимошенку за 25 років вірного служіння України, а й посилить міць його аргументів у боротьбі за Українську Україну.
Знаю Юрія з 1989 року, коли ми разом були членами Української гельсінської спілки, творцями революції, внаслідок якої було проголошено Українську державу. У 1989 – 1991 рр. Юрій був заводіякою мітингів, маніфестацій, пікетувань, організатором і учасником перепоховань жертв політичних репресій. Це він у часи СССР, у серпні 1990 року, вивісив перший синьо-жовтий прапор над Коломиєю, це він з товаришем демонтував пам’ятник Леніну в центрі Коломиї, це він вивісив перший синьо-жовтий стяг над колишньою коломийською тюрмою – бастилією кривавого російського режиму. Скільки скалічено в ній людських доль, скільки людей вийшли звідти каліками, скільки наших земляків уже ніколи не повернулися з неї! І синьо-жовті прапори, які підняв над Ратушею і тюрмою козак Юрко, стали передвісниками кінця російської імперії зла.
А у січні 2014 р. Юрко Тимошенко став передвісником кінця Партії регіонів – разом зі своїм 12-літнім сином Нестором та іншими коломийськими козаками він розгромив у Коломиї два офіси Партії регіонів, поклавши край пануванню у цьому культурному місті «половецької орди», що вийшла з донецьких степів грабувати Україну.
Але головний удар Юрко завдав Партії регіонів у Києві. На Майдані він весь час перебував на передовій у сутичках з «беркутівцями», не раз перемагав їх і обеззброював. Голіруч здобував трофеї – шоломи, кийок, щит… Звичайно, і йому діставалося – і кийками, і гумовими кулями. Три гумові кулі травмували його, а від бойової кулі врятував бронежилет. Був отруєний газами. Ледь не загинув у Бастіонному провулку… Всю зиму 2013 – 2014 рр. Юрко козакував у складі 14-ї сотні Самооборони Майдану та 8-ї Афганської сотні.
А коли почалася війна на Сході України, Юрко, зібравши свій нехитрий козацький скарб, пішов захищати Батьківщину. А мав він уже 53 роки, чотирьох дітей і двох онуків…
Юрія не хотіли брати до війська, мовляв, старий уже, але він свого добився, і став кулеметником Національної гвардії. Бив московських окупантів під Слов’янськом і Дебальцевим.
На війну його виряджав легендарний сотенний УПА «Кривоніс» – Мирослав Симчич.
З Мирославом Симчичем товаришую багато літ. Уперше обійняв його ще 1993 року – в Запоріжжі на конференції ДСУ «Націоналізм на південно-східних українських землях». Мирослав Симчич – почесний член Історичного клубу «Холодний Яр», який я очолюю. Активним учасником Історичного клубу «Холодний Яр», є і Юрко Тимошенко.
Благословляючи Юрія на війну з Росією, Мирослав Симчич просив його знищити якнайбільше ворогів. Юрій Тимошенко виконав завдання ветерана – 72 доби бив з кулемета по московському ворогові й, напевно, не одного московського чортяку спровадив у пекло. Здавалося, вояк вояка мав підтримати і після повернення з війни, адже цього вимагає вояцька солідарність. На жаль, старий вояк вирішив, що в час війни треба підтримати цивільну і мирну людину…
Зате Юрка Тимошенка підтримали легендарний кулеметник дивізії «Галичина» Леонід Муха, донедавна голова Братства колишніх вояків 1-ї дивізії Української національної армії, а також герої українсько-російської війни 2014 року – легендарні комбати Юрій Береза, Андрій Білецький, Андрій Тетерук, Костянтин Матейченко, Роман Пицків, Євген Дейдей, взводний 2-ї роти Національної гвардії батальйону ім. генерала Кульчицького Мирон Забарило, командир Самооборони Майдану Андрій Парубій, хоробра козачка батальйону «Азов» Тетяна Чорновол, прем’єр-міністр Арсеній Яценюк, кобзар Тарас Силенко, панотець Михайло Арсенич та багато інших достойних українців. Підтримав Юрка Тимошенка і Провід ОУН(б), бо, на переконання Проводу ОУН(б), Юрій Тимошенко «своєю жертовною працею і боротьбою, чіткою моральною позицією і громадською активністю довів своє право представляти народні інтереси у Верховній Раді».
Провід ОУН (б) назвав Юрія Тимошенка «людиною ідеї і чину».
Закликають виборців віддати свій голос за Юрія Тимошенка також Молодіжний націоналістичний конгрес, ГО «Українська Справа», Центр Національного Відродження ім. Степана Бандери, Всеукраїнська організація «Самооборона Майдану», Історичний клуб «Холодний Яр» і «Національний вибір».
Гадаю, що всі галичани мріяли, щоб їхні інтереси у Верховній Раді представляли такі люди як Євген Коновалець, Андрій Мельник, Роман Шухевич, Степан Бандера, Василь Кук… І хоч ці люди відійшли, але у спадок Україні залишили своїх послідовників. Серед них і – Юрко Тимошенко, заприсяжений націоналіст, дослідник Визвольної боротьби українського народу, організатор вшанувань та перепоховань полеглих героїв, а ще людяний, хоробрий і вірний товариш.
Держава визнала заслуги Юрія Тимошенка перед Батьківщиною. 15 жовтня його нагороджено відзнакою «За воїнську доблесть» і медаллю «За оборону рідної держави», а також грамотою міністра МВС.
Я бачив як Юрка Тимошенка приймають у городенківських і коломийських сільських школах. Якщо одним словом – це тріумф. Учні та вчителі оваціями щиро дякували своєму захисникові. Юрія неможливо було витягнути зі шкіл – діти буквально брали його в полон. Кожен хотів з ним сфотографуватися, взяти автограф, хоч би доторкнутися…
Серце дитини безпомильне. Діти знають – перед ними герой, який захистив їхнє мирне небо.
Не забуваймо про це і ми, дорослі. Було б справедливо, щоб батьки дітей Коломийщини і Городенківщини проголосували за Юрія Тимошенка, хороброго козака, щиру і правдомовну людину, земляка, який не підведе.
Побачите: кулеметник Юрко переможе!
Слава Україні та її захисникам!
Роман КОВАЛЬ
