Документи, засекречені в часи СРСР, підлягають під дію Закону РФ «Про державну таємницю», а отже можуть бути розсекречені. Таке рішення виніс Конституційний суд РФ 22 листопада 2012 року за скаргою відомого російського історика Нікіти Петрова.
Історик звертався в архіви з проханням розсекретити накази Міністерства внутрішніх справ Радянського Союзу 1946—1953 років. Проте йому відмовили через висновок відомчої експертизи, проведеної ФСБ Росії, згідно з яким у документах містилася державна таємниця.
Нікіта Петров подав скаргу до Конституційного суду Росії щодо конституційності норм 1 і 4 абзаців статті 13 Закону РФ «Про державну таємницю». Ця стаття закріплює, що термін засекречення даних, що містять державну таємницю, не може перевищувати 30 років. На практиці цей закон застосовували лише до документів, прийнятих після того, як закон вступив у дію — 1993 року, хоча він мав би застосовуватися до всіх документів, що є в архівах Росії.
Конституційний суд Російської Федерації встановив, що 30-річний термін засекречення підлягає застосуванню щодо даних, віднесених до державної таємниці, як до, так і після початку дії даного закону. Таким чином суд підтримав історика і фактично визнав трактування цього закону судами загальної юрисдикції неправильним.
На думку юриста Фонду свободи інформації Дар’ї Сухих (Росія), таке роз’яснення закону про держтаємницю Конституційним судом має величезне значення для подальшого розвитку практики доступу до архівів СРСР.
Юрист Інституту масової інформації Роман Головенко також вважає таке рішення позитивним та цілком логічним. Схожі проблеми з доступом до архівних документів є сьогодні і в Україні. «Після початку дії закону про доступ до інформації ми також часто стикаємося з подібним підходом при втаємниченні документів. Але насправді на документи, створені в часи СРСР, поширюється саме сьогоднішнє законодавство, зокрема в питаннях закритості/відкритості».
Прес-центр Центру досліджень визвольного руху
