Нещодавно командування Севастопольської бригади тактичної авіації імені Олександра Покришкіна звернулося до української влади з вимогою надати чіткі вказівки на випадок дій російських військовослужбовців, які погрожують безпеці та життю особового складу з’єднання та мирного населення.
Зокрема, у зверненні йшлося про те, що на даний час командири українських військових частин, що заблоковані силами «самооборони» Криму та російськими військовими, отримують лише усні вказівки не піддаватися на провокації тощо.
В той же час, тиск на військових посилюється, і в разі відсутності чітких вказівок з Києва вони мають намір застосовувати бойову зброю на поразку в ситуаціях, які не залишають іншого вибору.
– Для мене, як для командира з’єднання, повинна існувати якась затверджена директива, на підставі якої я маю передавати комусь майно, – підкреслив полковник Юлій Мамчур. – Її немає. Повітрянодесантну дивізію сюди вже не пришлють. Зараз, щоб зберегти власну гідність, треба довести всю справу до кінця. І поки в мене не буде на руках директиви, я ні за що не піду звідси. Я буду відстрілюватись, відбиватись тощо. І мені в даній ситуації втрачати нічого. Особисто я буду захищатись до останнього і частину нікому не передам.
За словами Юлія Мамчура, він вже налагодив зв’язки з росіянами, з місцевими силами «самооборони», з міліцією, яка на неї працює сьогодні. Тобто він намагається робити так, щоб ситуація була контрольованою.
– Нехай за парканом все що хочуть вигукують, аби не лізли на територію і не провокували моїх людей зі зброєю, – зауважив полковник Юлій Мамчур. – Для мене головне, щоб було нормальне політичне рішення, а не блокування з гаслами. Буде директива – я піду звідси. Якщо буде прийнято рішення залишитись тут і далі працювати, то особовий склад все зробить й відремонтує літаки.
Як повідомив Юлій Мамчур, для цього потрібні лише невеликі кошти та трохи часу. Вже через місяць Севастопольська бригада тактичної авіації буде в строю й буде далі виконувати свої завдання.
– Сьогодні дуже прикро згадувати події двотижневої давнини, – розповів Юлій Мамчур. – Російські військові почали на мене давити, але в них нічого не вийшло. Потім вони почали мене щиро підкупувати – мовляв «ми знаємо, що у вас 350 чоловік – безквартирні, ми вам всім дамо квартири в Козачій бухті, дайте ваш список осіб». На жаль, це так, військові льотчики по 25 – 30 років проживають у гуртожитку, багато з них вже звільнились зі служби. Взагалі всі Збройні Сили протягом двадцяти років були кинуті напризволяще. Українським урядовцям раніше треба було звертати увагу на армію, а не різати її і перетворювати на лайно. Потім командирів запитують – чому ходять у різних черевиках, в різних штанах? А тому, що кожен купує все в магазині за власні кошти. Але питання зараз не про це. Ми все одно вірні присязі – і це найголовніше. Відтепер нехай російські військові замислюються. Я і мої товариші по службі усвідомлюємо, що не зможемо вразі штурму довго протистояти російській армії, але ми маємо намір виконати свій військовий обов’язок. І з цього військового містечка я, як командир на кораблі, піду останнім, разом зі своєю вірною дружиною.
