До 150-річчя з Дня народження української письменниці і громадської діячки Людмили Старицької-Черняхівської, Український інститут національної пам’яті презентує відеоролик “Люди епохи: Людмила Старицька-Черняхівська”.
Обрана 1917-го року на Всеукраїнському національному конгресі членкинею Української Центральної Ради, одна із засновниць Комітету Українського національного театру, письменниця під час Української революції 1917-1921 років працювала в урядах Української Держави часів Скоропадського та УНР доби Директорії.
«Державним моїм ідеалом була самостійна Україна… Із 8 років, з моменту першого пробудження свідомості, в мене буяли… любов до своєї нації, оганьбленої й пригнобленої, і ненависть до тиранів… – говорила Старицька-Черняхівська 1930-го під час допитів у справі «Спілки визволення України» (СВУ). – Я не погоджуюся з правом диктатури пролетаріату, панування одного класу, обстоюю право кожного висловлювати свої думки і не визнаю боротьби з релігією примусовими методами. Я певна, що нинішній стан перехідний, і всі принципи, що я зазначала, стануть у нашій країні підвалиною життя».
Людмила була донькою відомого драматурга, корифея українського театру Михайла Старицького та Софії Лисенко (сестри композитора Миколи Лисенка). Народилася 29 серпня 1868 року в Києві. Подругою Людмили була Лариса Косач (Леся Українка). Перші твори в альманасі «Перший вінок» вони надрукували разом.
Після окупації України більшовиками, у 1920-тих роках працювала у Всеукраїнській академії наук.
Старицьку-Черняхівську та її чоловіка Олександра Черняхівського заарештували на початку 1930-го за сфальсифікованими звинуваченнями у антирадянській діяльності та причетності до вигаданої СВУ.
Суд виніс вирок подружжю Черняхівських по 5 років таборів та по 3 позбавлення прав за ідентичними звинуваченнями. Щодо Людмили Старицької-Черняхівської за те, що була «членом центру СВУ і провадила керівну організаційну діяльність та здійснювала зв’язок з представниками капіталістичних держав». Невдовзі вирок змінили на умовний, з проживанням у Сталіно (Донецьк).
14 вересня 1941 року офіцер держбезпеки пред’явив пані Людмилі звинувачення в тому, що вона, будучи «активною українською націоналісткою, протягом ряду років провадила антирадянську націоналістичну діяльність». Це були не перші, сфальшовані радянськими спецслужбами звинувачення 73-річної письменниці, мемуаристки та перекладачки. В очікуванні суду Людмила Старицька-Черняхівська пройшла через принизливі допити та жахливі умови утримання.
Заарештованих, серед них і Людмилу Михайлівну, терміново вивозять у так званому «телячому вагоні» на відстань 2500 кілометрів, у Казахстан. 73-річна письменниця не витримує знущань, принижень, холоду й голоду — дорогою вона помирає.
У відеоролику використана інформація, надана Галузевим архівом Служби безпеки України та Музеєм видатних діячів української культури.
Хронометраж відео: 1 хв 10 с. Жанр: соціальний відеоролик. Виробництво: Диваки продакшн.
Переглянути відеоролик можна тут.
Завантажити тут.
