Правдами і неправдами пробрались сьогодні майже впритул до 29-го блокпосту – крайня наша позиція на Бахмутській трасі. Далеко не все дозволили зняти. Але суть зрозуміла – люди готуються. Специ є, зброя, техніка, БК – скарг сьогодні не чули.
31-й зараз – нічия земля. Там пустка. Територія непридатна для використання як бойова позиція. Туди ніхто й не поспішає. Зате стволи з обох сторін добряче пристрілялись. Відтак, атакують 29-й. Летить і на 10 кілометрів далі. Довкола 25-го поля переорані воронками. Вдень як завжди неочікувано запрацювали Гради, довелось тіками в уриття. Ледь не напоролись на розтяжки. Бляха. Оце було б западло. Досі відпльовуємось.
Зустріли старих знайомих ще з першого походу на Іловайськ. Бійці знову на передовій. Тепер з досвідом і знаннями. І вони їм точно знадобляться. Бойовики, здається, надумали видавлювати військових ледь не до Лисичанська.
Вчора думав про це. Що таке відступ на війні? Як на мене, то невід’ємна і часто вкрай потрібна її складова. Чомусь ми дуже болісно сприймаємо кожну новину про здану позицію чи населений пункт. Звісно, ні про що хороше це не свідчить, але я б і не істерив. На жаль, ми з вами зазвичай досить вузько дивимось на ведення бойових дій і керуємось правилом “ні кроку назад”. На щастя, АТО ми не командуємо.
Бій з сильнішим суперником вимагає хитрості, стратегічного мислення і нестандартних рішень. З цим у нас дотепер були проблеми. Якщо не побачимо кадрових рішень – вони продовжаться. Але я зараз не про це.
Думаю, в наступні кілька тижнів ми можемо відступити з частини позицій. Є навіть приблизний список. Будьте до цього готові. Війна триватиме ще не місяць і не два. Збереження життів, настрою і техніки у цьому випадку важливіше, аніж кілька квадратних кілометрів поля. Знаю, звучить дивно, але це моя думка. Щоправда, хлопці на передовій, судячи з усього, зі мною категорично не згодні. Готуються зустрічати гостей.
