Письменник Юрій Андрухович закликає Верховну Раду України до «симетричної відповіді» польським парламентарям. Про це він заявив у своїй статті, оприлюдненій на порталі «Збруч».
Як відомо, польський Сенат постановив вважати польсько-український конфлікт у часи Другої світової війни «геноцидом польського народу, вчиненим українськими націоналістами». При цьому, аргументи українських істориків польські науковці й політики до уваги не беруть. Таке рішення зумовлене поширенням надто спрощеного однобокого уявлення про війну між поляками й українцями в 1942-1947 рр. польськими мас-медіа.
«Домінує уявлення, що поширюється багатьма ще живими польськими свідками «Волинської різанини» у дедалі масовіше публікованих спогадах: жили, мовляв, одні з одними приязно й мирно, нікого тоді особливо й не цікавило, хто поляк, а хто українець і т. п…. А тоді невідь звідки взялася та демонічна ОУН і зіпсувала простакуватих, але загалом нешкідливих сусідів-українців до такої міри, що ті організовано пішли з вилами на польських жінок і дітей», — пише Андрухович.
Оскільки польські політики не хочуть офіційно визнавати злочини Польської держави проти українців у міжвоєнний період, варто, на думку літератора, «визначити 14 або 16 вересня «Днем пам’яті українських жертв масових і брутальних репресій польської окупаційної влади на західноукраїнських землях (т. зв. пацифікації)».
Пацифікація Галичини — репресивна акція, яку польські поліція й армія провели в вересні – листопаді 1930 р. з метою залякування українського населення й придушення будь-якого антипольського опору. Супроводжувалася масовими арештами, побиттями й убивствами цивільних осіб, погромами й закриттями українських установ, шкіл і товариств. Брутальність і сваволя польських силовиків спричинили великий резонанс у світових ЗМІ та Лізі Націй.
«Ситуацію, на мій погляд, так занедбано, що традиційні просвітницькі заходи на її виправлення вже не подіють — потрібно щось на зразок шокової терапії. Я був далекий від того, щоби пропонувати українському парламентові симетричну відповідь. Але після рішень польських парламентарів вона здається мені дуже доцільною», — так пояснив свою позицію Андрухович.
Нагадаємо, що у 1942—1947 роках точилася Друга польсько-українська війна, яка розгорнулася в рамках Другої світової війни. Війна йшла за українські території, які до 1939 року входили до складу Польщі (Холмщину, Волинь, Галичину), на яких українці хотіли створити власну державу, а поляки бажали відновлення довоєнних кордонів. Проте питання кордонів вирішилося після Другої світової без участі українців і поляків, після чого комуністична влада Радянського Союзу та Польщі насильно змінила етнічну конфігурацію західноукраїнських та східнопольських територій.
Прес-центр Центру досліджень визвольного руху
