21 лютого в приміщенні Культурно-мистецького центру Києво-Могилянської академії відбувся вечір кубанської пісні “О, земле втрачена, явись!”, присвячений 94-й річниці проголошення незалежної Кубанської Народної Республіки. Це була ще одна держава, яку створили українці – кубанські козаки – нащадки запорізьких козаків, переселених Катериною ІІ на землі сучасного Краснодарського краю.
В лютому 1918 Кубанська Військова Рада прийняла рішення про відокремлення Кубані від Росії, а трохи згодом – про приєднання на федеративних засадах до УНР. Щоправда, де-факто це так і не сталося.
Захід було організовано історичним клубом «Холодний Яр». На вечері звучали українські пісні, які чи не найкраще збереглися саме на Кубані. Більшість з них виконувалась під бандуру, хоча дехто з виконавців використовував сучасну обробку. Так, лідер гурту «Тінь сонця» Сергій Василюк заграв на гітарі давню кубанську козачу пісню «Там на Кубані єсть (станиця) Брюховецька».
Також свою майстерність показували такі виконавці як Тарас Силенко, народна артистка України Ніна Матвієнко, Тетяна Лобода, Тарас Компаніченко та гурт “Хорея козацька”, які виконали відому пісню «Ой на горі та й женці жнуть».
Ведучий вечора президент історичного клубу «Холодний Яр» Роман Коваль зробив короткий екскурс в історію Кубані, розповів про кубанських майстрів бандури, про українську пісню в краї, її розквіт і переслідування російською та радянською владою. Також ведучий зачитав маловідомий загалу вірш кубанського козака-бандуриста, чоловіка знаменитої поетеси та учасниці національно-визвольного руху Олени Теліги Михайла Теліги «Бандура».
Кореспондент УІС поцікавився у фронтмена гурту «Тінь Сонця» Сергія Василюка про його враження від творчого вечора та про його думки щодо долі Кубанського краю: «Без жодних вагань скажу, що для мене Кубань завжди була Україною. Я прекрасно розумію, що якби історія склалась інакше, сьогодні цей край був би ментально майже ідентичним з Одещиною чи Донеччиною. Коли я спостерігаю сучасних кубанців на російських каналах, я бачу, що це абсолютно такі самі українці, як і у нас на Великій Україні – і не лише прізвищами, а й вимовою, поведінкою».
«Розумію, що сьогодні це територія Росії, але я ніколи не відмовлюсь від Кубані, бо відчуваю її невід’ємною частиною наших земель. Прикро, що наша держава нічого не робить, аби будувати культурно-ідеологічний зв’язок з Кубанню, адже за успішного пробудження українськості на Кубані, ми би мали чим відповісти на територіальні зазіхання росіян.
Вечір Романа Коваля присвячений річниці проголошення самостійності Кубані дав можливість більше дізнатись про цей край і запалив в мені ще більше бажання відвідати цю українську землю», – підкреслив Сергій Василюк.
УІС
