26 липня, об 11.30, у Рівненському окружному адміністративному суді відбудеться слухання у справі за позовом Бориса Стекляра до Управління Служби безпеки України в Рівненській області. Позивач просить зобов’язати СБУ не надавати для ознайомлення його особову справу.
Борис Стекляр – багаторічний працівник радянських репресивних органів. Після Другої світової війни був керівником оперативно-чекістських груп, які полювали на українських повстанців. Очолював операцію, внаслідок якої у 1952 році був убитий Ніл Хасевич – видатний графік свого часу, що замість європейського визнання обрав боротьбу за Україну в складі УПА.
Закон «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», що вступив у дію у травні 2015 року, гарантує повний і безперешкодний доступ всім громадянам й навіть іноземцям та особам без громадянства до архівів КГБ до 1991 року включно.
Частина третя статті 1 цього закону чітко визначає, що отримання архівної інформації репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму не може бути обмеженим законом «Про захист персональних даних». За жодних умов не може бути обмежений доступ до архівної інформації про осіб, які були штатними або позаштатними працівниками репресивних органів.
Восени 2015 року голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович звернувся до Архіву СБУ з проханням ознайомитися з особовою справою Бориса Стекляра у рамках наукового дослідження про переслідування українського підпілля радянськими органами державної безпеки. Але доступ до цього часу не отриманий.
«Будь-які спроби обмежити – у тому числі через суд – доступ до архівної інформації про штатних або позаштатних працівників репресивних органів суперечать законодавству України та є протиправними», – говорить юрист Сергій Рябенко.
«Право жертви, в тому числі й на доступ до інформації, є вищим за право ката. Суспільство, яке пережило жах тоталітаризму, має право на вичерпну інформацію про тих, хто втілював у життя репресивну політику, вбивав, катував, відправляв у табори», – говорить начальник Управління інституційного забезпечення політики національної пам’яті УІНП Ігор Кулик.
Це право задеклароване не тільки в українському законодавстві, а також у Рекомендації № R (2000) 13 Комітету міністрів Ради Європи країнам-членам стосовно європейської політики доступу до архівів. Згідно з документом, невід’ємною ознакою демократії є обов’язкова можливість дізнатися об’єктивно про елементи своєї історії.
Нагадаємо, що у 2014 році відновлено вільний доступ до розсекречених у 2008—2010 роках документів колишньої радянської спецслужби — ЧК-НКВД-КҐБ, які зберігаються в Архіві СБУ. 21 травня 2015 р. набув чинності Закон України «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», відповідно до якого запроваджується вільний доступ до архівів та передача їх з-під відомств силових органів до Галузевого державного архіву Українського інституту національної пам’яті (ГДА УІНП).
Ініціатори переконані, що такий крок не лише допоможе глибше дізнатися про минуле країни, але й буде однією з гарантій неповернення тоталітарних практик у роботі правоохоронних органів та спеціальних служб незалежної України.
Після падіння комуністичного режиму Польща, Чехія, Болгарія, країни Балтії та Центрально-Східної Європи зробили доступними секретні документи каральних органів та таємної поліції й передали їх цивільним відомствам – аналогам Українського інституту національної пам’яті.
Прес-центр Центру досліджень визвольного руху
