28 березня 2012 року у Дзеркальній залі Університету відбулося засідання семінару «Доступ до архівів: законодавство, практика та громадські ініціативи», організованого кафедрою давньої історії України й архівознавства, архівом Університету та Центром досліджень визвольного руху. Під час заходу учасники обговорили проблеми використання документів комуністичних спецслужб на прикладі закордонного досвіду, проаналізували сучасну українську нормативну базу та проблеми, які виникають у доступі до архівів.
Розпочала роботу семінару координатор зустрічі, завідувач Архіву Університету Ольга Осередчук, яка закцентувала увагу на значенні заходу для становлення та розвитку архівознавства та розуміння історії загалом.
Проректор з наукової роботи, професор Богдан Котур наголосив на необхідності розсекречення й доступу до архівів комуністичного режиму заради ґрунтовнішого розуміння історії й неоднозначних подій нашої минувшини, які зараз ще достеменно не досліджені: «Наш Університет завжди із розумінням ставився до відкриття архівів, бо дуже багато людей прагнуть знати правду про історію України, але проблема полягає ще й у тому, що чимало людей не зацікавлені в цьому. Проте без розсекречення архівів наша історія не буде повною».
Голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху, історик Володимир В’ятрович розповів про роль, яку відіграють архіви у суспільному житті країни, їхній вплив на становлення демократичних цінностей і пріоритети діяльності на шляху до розсекречення конфіденційних документів режимів минулого: «Свобода у доступі до інформації – невід’ємний елемент демократичного суспільства. Якщо ми допускаємо обмеження у доступі до архівів – це порушення наших демократичних прав».
На думку Володимира В’ятровича, громадський інтерес до інформації, щодо свого минулого повинен бути переважаючим незважаючи на будь-які обмеження. Аргументуючи цю думку, доповідач навів приклади законодавства європейських країн, зокрема Німеччини, Польщі й Угорщини, яке забезпечує дослідникам вільний доступ до всієї архівної інформації, окрім особистих відомостей про непублічних людей. Що ж до розсекречення матеріалів пострадянських країн, то дослідник зазначив, що ситуація тут складається не найкращим чином. За словами Володимира В’ятровича, найбільших успіхів у процесі відкриття комуністичних архівів досягли Балтійські країни, а в Росії та інших країнах колишнього СРСР вільний доступ до архівів увінчався фіаско ще у дев’яностих роках, коли колишнє КГБ так і не передало архівів у розпорядження державним органам влади. «Зіставлення ситуації у посткомуністичному суспільстві є свідченням того, що архіви необхідно відкривати для успішного функціонування держави та панування демократії», – підсумував свою доповідь Володимир В’ятрович.
Українську законодавчу та нормативно-правову базу, у межах якої є право на роботу над архівами проаналізувала експерт Центру досліджень визвольного руху Аліна Шпак. Особливу увагу доповідач закцентувала на статті 34 Конституції України, керуючись якою кожна людина має право на доступ до архівів. Незважаючи на це, експерт зазначила, що інші Закони України суттєво обмежують право на отримання тієї чи іншої інформації. Зокрема, проблеми з дослідженням виникають через нечіткість визначення конфіденційної інформації, поширення грифу державної таємниці на радянські секретні документи та небажання самих працівників архівів надавати інформацію.
«Попри труднощі з доступом до архівів, законодавством передбачено, що державною таємницею не може бути інформація про порушення прав людини чи закону, а отже, архіви комуністичного режиму мають бути доступними кожному», – зазначила Аліна Шпак.
. Після виступу доповідачів історики, архівісти, правозахисники, краєзнавці й експерти обговорили проблеми доступу до архівів, пошуку інформації про жертв політичних репресій і злочини тоталітарного режиму
У рамках семінару відбулася презентація довідника «Право на правду. Практичний порадник із доступу до архівів».
Прес-центр
Львівського національного університету імені Івана Франка
