24 червня освячений пам’ятний знак «Хрест Заслуги» в селі Бортники, поставлений на честь полеглим патріотам села у 70-ий рік відзначення створення Української Повстанської Армії на місці існуючого в селі меморіалу.
Чому саме тут , на цьому місці,поставлений «Хрест Заслуги», бо 250 років тому, під час австро-угорського панування, на цьому місці був споруджений, силами і на кошти односельчан, добротний на той час будинок в якому було 2 великі кімнати сіни і комора, яку використовували як тюрму, а сам будинок слугував як сільська рада на протязі 200 років. В коморі-тюрмі томилися патріоти із села під час І і ІІ світових воєн. Згадаю тільки яскраві приклади. Так в 1938 р польська жандармерія арештувала Провідника ОУН Миколу Труша, якого тримали тут, судили, вивезли у Березу Картузьку і там розстріляли. Весною 1943 р. органами гестапо був арештований Григорій Проць – начальник пошти в Сугрові, його як члена підпільної організації ОУН-УПА сутки тримали у коморі-тюрмі , вивезли до Стрия і розстріляли. Восени 1943 за супротив німецьким облавникам арештована родина Стахових: батько мати і двоє синів, чоловіки були в УПА. Їх утримували в цій камері, відвезли до Ходорова і розстріляли на тому місці, де стадіон. Органами НКВД на це місце було привезено 20 окривавлених тіл односельчан , учасників визвольних змагань, імена яких були названі. Тому саме це місце вибране нами за допомогою односельця,дослідника і краєзнавця Степана Івановича Крегенбільда, для увіковічення памяті полеглих і нагороди їх«Хрестом Заслуги» , – Лицарям ОУН-УПА, що полягли за Віру, Правду і Свободу в борні з ворогами Українського Народу- нами , їхніми нащадками.
Ця земля на якій стоїть «Хрест Заслуги» просякнута сльозами вдів, які отримали похоронні листи з фронтів ІІ світової війни, з яких не повернулося 26 чоловік. У Бортниках було призвано на фронт 135 чоловік, але з них 87 чоловік не пішли, а чинили опір окупаційній владі у рядах ОУН-УПА. Та супротив був не рівносильний. В цій боротьбі в Бортниках загинуло 68 чоловік. На теренах села в сутичках з НКВД загинуло 20 чоловік і їхні тіла привезені сюди, на це місце, місце встановлення пам’ятного знаку «Хрест Заслуги».
В часи визвольної боротьби у селі Бортники було 22 криївки. І кожна зберегла свою історію. Одна з них: в лісі Грабнику, що біля села Бортники за 35 м. від цвинтаря, у горбі, який опускався вниз до яру, була збудована криївка, вхід був під кущем. За 4 м. від польової дороги. Запасний вихід – тунель 10 м. виходив у глибокий яр. Згідно конспіративних вимог місце для криївки було вибрано дуже вдало. Навіть зимою, коли випадали сніги, повстанці могли «гусаком» пройти до села по слідах саней, на яких жителі села вивозили гній на поля. Коли ж потрібно було замести сліди у лісі, то ще зранку надійний господар виїжджав саньми за дровами, зрізав сухі дерева, петляв у лісі, де були сліди, а на сани під поліна кидав рясне гілляя, що тягнулося по снігу. Таким чином сліди від однієї криївки до іншої були заметані (у лісі було ще дві криївки).
За доносом сексот енкаведсти з першої спроби не змогли знайти вхід до криївки. А лиш тоді, коли зрадник дав точні координати, обмотавши ниткою кущ , де був вхід в криївку. Карателі відкрили люк до криївки і веліли партизанам здатися. Хлопці швидко знищили наявні у криївці документи, урочисто заспівали «Ще не вмерла Укрвїна», крикнули в один голос «Слава Україні» і зірвали себе протитанковою гранатою. Звук від гранати пронісся по селу. Так загинули повстанці групи пропаганди Бортниківської станиці в 1946р., а саме:
– Рудий Степан, 1922р.н. – «Бокс» (керівник групи)
– Войтович Антін Степанович,1920р.н. «Любий»
– Кисіль Роман Федорович, 1920р.н. «Лук»
– Самборський Микола Тимкович, 1920р.н. «Корч»
Їхні тіла відвезли до Ходорова і невідомо де закопали. Про них складено пісню « У неділю рано» і п’єсу «Вир». Автор – Степан Крегенбільд.
Одним із найбільш заслужених діячів, Провідників ОУН-УПА, часів визвольної боротьби – виходець із села Бортники Слюзар Дмитро Йосипович що народився 6 листопада 1919р.. Його батько на той час був заможним господарем, дяком у парафії, очолював місцеву читальню «Просвіта».Сім’я виховувала шістьох дітей. Дмитро з малих років ріс допитливим, кмітливим хлопцем, батьки привили йому любов до рідної землі, до Бога, української пісні і традицій. Успішно закінчив 4 класи початкової школи в Бортниках, займався спортом, любив малювати. Батьки посилають його на навчання в Рогатинську Українську гімназію. А згодом перейшов до Ходорівської гімназії.
За зв’язок з товариством «Пласт» та юнацькою ОУН, керівництво гімназії не допускає Дмитра до здачі матури. Однак він таки добивається справедливості і в травні місяці матуру таки здає.
У вересні 1939р. прийшли визволителі зі Сходу, у жовтні Дмитро став студентом юридичного факультету Львівського університету. Мрія здобути вищу освіту здійснилася, однак почалися масові репресії. Арешт інтелегенції, розкуркулення та вивіз в Сибір. Студенти не могли стояти осторонь , включаються у підпільну боротьбу . Восени 1940 р. НКВД починає арешти серед студентів. 6 вересня арештовують Слюзаря Дмитра. На допитах він тримався достойно і мужньо. У січні 1941р. розпочався судовий процес над студентами під назвою «Процес – 59-х». Із них 41 чол. було засуджено до розстрілу, інших 18-х – до 10-15 років увязнення. Слюзаря Дмитра було засуджено на кару смерті, яку згодом 20-тьом підсудним скасували, замінивши 10-15 роками увязнення. Дмитрові дали 10р. увязнення.
22 червня 1941р., коли почалася війна, між Німеччиною і комуністичною Росією, Слюзаря Дмитра і всіх тих, кого не розстріляли, посадили на поїзд і завезли в Бердичівську тюрму. Фронт наближався, енкаведсти запанікували, підпалили тюрму, закидавши її гранатами. Та мужнім хлопцям вдалося втекти в тому числі і Дмитру. Пробирались окремими групами через лінію фронту до Львова.
Серед арештованих, крім Слюзаря, були Клячківський Дмитро- перший творець УПА, командир першої сотні УПА (в майбутньому), Дяків Осип, згодом визначний ідеологі публіцист відділу референтури пропоганди проводу ОУН «Зелений гай», а також член УГВР та проводу ОУН. Поскільки німці вже переслідували членів ОУН, то Слюзар з друзями включились в підпілну боротьбу. Клячківського призначили обласним провідником ОУН, а згодом він призначений провідником ОУН на Північно-Західній Українській Землі (ПЗУЗ). Обласним провідником Львівщини стає Слюзар Дмитро ( «Арпад» -1942-43рр.) Цього ж року Дмитро одружується з Гаваницькою Іриною з м. Ходорова, з якою був знайомий ще з гімназії. Вона стає його зв’язковою. В кінці 1944р. Головний Провід ОУН створює Львівський край, куди увійшли Львівська та Івано- Франківська області. На північ від Дністра крайовим провідником Львівського краю призначають Слюзаря Дмитра – «Золотаря». Весною 1945р. до Львівського краю долучили і Закерзоння.
До Крайового проводу «Золотар» включив:
– Кондрата Михайла («Скитан) – організаційним референтом ОУН
-Левковича Василя ( «Вороний») – військовим референтом і командиром ВО «Буг»,
– Дякона Ярослава («Дмитро) – референт служби безпеки,
– Левицький Микола ( «Жабко») – референт пропоганди,
– Козак Ірина ( «Лада») – керівник українського червоного хреста.
Полковник УПА Левкович Василь, який працював у Крайовому проводі характеризував Слюзара Дмитра як одного з найсильніших працівників організації. З крайових провідників на Західно-Українських землях – найсильніший і найактивніший. Член проводу ОУН, він на одному місці довго не сидів, постійно бував на терені свого краю, хоч осідком його була Бібрщина. Про його активну працю знали як німці так і більшовики. Тому КГБ наполегливо розшукувало його, залучаючи десятки сексот. Нарешті вони натрапили на слід «Золотаря». Це було біля Жовкви, він прийшов у с. Любель, де під чужим іменем жила і працювала його дружина Ірина, щоб побачитись і попрощатись, переходив з охоронною боївкою на інше місце постою у с. Бесіди.
Постій боївки у с. Бесіди Жовківського р-ну видала зрадниця. 18 грудня 1945р. боївку оточили облавники і в цьому нерівному бою загинув, як Герой за волю України, провідник Львівського краю Слюзар Дмитро – «Золотар».
За заслуги у боротьбі з окупантами УГВР посмертно нагородила його найвищою відзнакою – Золотим Хрестом Заслуги. Могила Слюзаря Дмитра невідома.
В с.Бесіди на пагорбку стоїть деревяна церква, а перед нею – символічна могила з хрестом , на якій викарбувано: «19 грудня 1945 р. сонце засвітило, але ворожа куля вам життя вкоротила:
– Грицина Михайло -«Чайчук», член штабу військової округи №2 «Буг»,
– Сулик Дмитро- «Володимирко», надрайоновий провідник Рава-Руського р-ну,
– «Золотар» – головний провідник Львівського краю.
Вічна Вам память.»
Про славну історію Героїв села Бортники розповів Олексій Васильович Данилишин – дослідник визвольної боротьби Жидачівщини і ведуча заходу, а також виступаючі: Ігор Кос – голова районної ради, Юрій Антоняк- представник центру національного віцдродження ім. С.Бандери, Надія Голосніцька – голова сільської ради. Володимир Мелех – голова Ходорівської організації Конгресу Українських Націоналістів, автор знаку «Хрест Заслуги» вручив «Подяки» жителям Бортник : Степану Івановичу Крегенбільду – краєзнавцю, засновнику історико-краєзнавчого музею, за збереження історичної памяті у визвольній боротьбі 40-50-тих роках ХХ століття; Дзендровському Левку Антоновичу – члену Львівської Ради народного Руху України за активну участь в здобутті Незалежності в 80-90-тих роках ХХ століття.
Виступаючі висловлювали подяку на адресу меценатів свята: обласного депутата Кота Андрія Богдановича, голови благодійного фонду «Добре серце» Канівця Олега Леонідовича .
Від себе хочу подякувати Степану Івановичу Крегенбільду за велику працю вкладену у вивчення історії своєї малої Батьківщини, як і Олексію Васильовичу Данилишину за дослідження повстанської Жидачівщини. Ось достойні приклади нинішніх Героїв!
Посвячення знаку провів отець Андрій храму села Бортники після Служби Божої, яка супроводжувалася прекрасним співом чоловічого ансамблю «Діброва» із м. Ходорова під керівництвом Богдана Католи. Свято для всіх присутніх створили молодіжний ансамбль школи в складі: Лілі Хомусяк, Олі Тітик, Вікторії Гуменчук,Руслани Баторик, Володі Баторика, Івана Ронського, та художнє читання у виконанні учня 2 класу Монастирецької школи Любинецького Віктора – сина учасника колективу «Діброва».
Художній жіночий колектив народного дому с. Бортники ( директор Цукорник Володимир Володимирович) підтвердив, що пам’ять наша про гаших Героїв «не вмре, не загине», особливо у наших селах. У їхньому виконанні , серед інших , прозвучала пісня «У неділю рано» про загибель повстанців із групи пропаганди Бортниківської станиці. Також прозвучали повстанські пісні у виконанні гостей, чоловічого ансамблю «Діброва» із міста Ходорова. Зібрання урочисто завершене Гімном України у виконанні присутніх.
Ведуча Наталія Мелех.
