Двоє штурмовиків 475-го окремого штурмового полку «Code 9.2» успішно виконали завдання й захопили ворожі позиції. Але на зворотному шляху хлопців атакували ворожі дрони «Молнія» — обидва дістали важкі поранення й не могли пересуватися самостійно. Для їхньої евакуації направили наземну роботизовану платформу (НРК). Проте ворожий дрон підбив і її… Поранені бійці опинилися повністю беззахисними на відкритій місцевості, як на долоні у ворожої аеророзвідки. Наступний удар міг стати для них останнім.
Поки на командно-спостережному пункті гарячково шукали рішення, як витягнути людей з-під прицільного вогню, аеророзвідка зафіксувала на дорозі цивільний пікап, який на божевільній швидкості мчав прямо в зону ураження.
Виявилося, що командир штурмової роти Владислав Польський, навіть не вдягнувши бронежилет, стрибнув за кермо й помчав на допомогу своїм людям.
Ризикуючи кожною секундою життя, Владислав підскочив до підбитого робота, самотужки перевантажив важкопоранених бійців у кузов пікапа й на високій швидкості вивіз їх під укриття. Він урятував їхні життя.
Коли командира полку запитують, чому його бійці йдуть на найважчі штурми, коли інші вагаються, відповідь криється саме в таких вчинках: воїни знають, що їхні командири не ховаються за спинами, а готові віддати все, щоб урятувати кожного солдата.
Двоє штурмовиків 475-го окремого штурмового полку «Code 9.2» успішно виконали завдання й захопили ворожі позиції. Але на зворотному шляху хлопців атакували ворожі дрони «Молнія» — обидва дістали важкі поранення й не могли пересуватися самостійно. Для їхньої евакуації направили наземну роботизовану платформу (НРК). Проте ворожий дрон підбив і її… Поранені бійці опинилися повністю беззахисними на відкритій місцевості, як на долоні у ворожої аеророзвідки. Наступний удар міг стати для них останнім.
Поки на командно-спостережному пункті гарячково шукали рішення, як витягнути людей з-під прицільного вогню, аеророзвідка зафіксувала на дорозі цивільний пікап, який на божевільній швидкості мчав прямо в зону ураження.
Виявилося, що командир штурмової роти Владислав Польський, навіть не вдягнувши бронежилет, стрибнув за кермо й помчав на допомогу своїм людям.
Ризикуючи кожною секундою життя, Владислав підскочив до підбитого робота, самотужки перевантажив важкопоранених бійців у кузов пікапа й на високій швидкості вивіз їх під укриття. Він урятував їхні життя.
Коли командира полку запитують, чому його бійці йдуть на найважчі штурми, коли інші вагаються, відповідь криється саме в таких вчинках: воїни знають, що їхні командири не ховаються за спинами, а готові віддати все, щоб урятувати кожного солдата.
