Бузький Гард по праву називають одним з семи чудес України. Незаймана природа, круті скелі каньйоноподібної долини, повз які, оминаючи пороги та острови, тече Південний Буг. У давнину тут був центр Бугогардівської паланки – найбільшої адміністративно-територіальної одиниці запорізького козацтва. Це історичне місце сили обожнюють туристи, досліджують археологи та намагаються зберегти екологи. За словами науковців, Бузький Гард – надбання не лише України! Бузький Гард – це надбання світове, оскільки унікальність даної місцевості зумовлена не лише «гірськими ландшафтами» серед рівного степу. Саме тут зустрічаються рідкісні для всієї Європи види флори й фауни. Утім, плановане будівництво Ташлицької ГАЕС фактично означатиме знищення цінного історичного та природного об’єкту…
Долина Південного Бугу в околицях міста Южноукраїнська є без перебільшення унікальною. Саме тут зосереджена низка рослин-ендеміків, які зустрічаються лише тут і ніде більше у світі.
«Долина Бузького Гарду є серцем своєрідного Південнобузького «гіпанійського» ендемічного комплексу. Тут були описані такі нові для науки види рослин, як: мерингія південнобузька, гвоздика південнобузька, зорянка південнобузька, астрагал південнобузький, гірчак південнобузький, залізняк південнобузький, зубниця південнобузька, тюльпан південнобузький та багато інших. Ще більшою кількістю видів представлені тут субендемічні рослини, значна частина яких належить до раритетних», – говорить Іван Мойсієнко, завідувач кафедри ботаніки Херсонського державного університету, доктор біологічних наук.
Загалом, 34 представники місцевої флори занесені до Червоної книги України, 6 – до Європейського червоного списку, 5 – до Червоного списку Міжнародного союзу охорони природи. Серед тварин тут мешкають 22 види хребетних, що занесені до Червоної книги України, 5 – до Європейського червоного списку, 5 – до Червоного списку Міжнародного союзу охорони природи, 176 – до додатків Бернської конвенції. Серед безхребетних на території парку відмічено 23 види, занесенихдо Червоної книги України, 10 – до Європейського червоного списку, 4 – до Червоного списку Міжнародного союзу охорони природи, 7 – до Бернської конвенції.
На початку квітня на сайті реєстру з оцінки впливу на довкілля з’явився звіт щодо нового етапу будівництва Ташлицької ГАЕС. Проєкт передбачає поетапне підвищення нормального підпірного рівня Олександрівського водосховища на річці Південний Буг. Зважаючи на специфіку роботи ГАЕС, унаслідок циклічного перекачування передбачається постійна зміна рівня вод у межах одного метра, що створить “мертву зону” узбережжя, недоступну ні суходільним, ні водним видам. Інакше кажучи, утілення проєкту означатиме затоплення цінних природних територій Національного природного парку “Бузький Гард” (під водою опиниться приблизно 20 гектарів території нацпарку), які є оселищами для великої кількості рідкісних тварин та рослин.
«Ботанічна частина звіту щодо нового етапу будівництва Ташлицької ГАЕС підготовлена вкрай непрофесійно й містить хибний висновок, у якому зазначено, що жодної суттєвої шкоди природі цієї території внаслідок затоплення не буде заподіяно», – наголошує Анна Куземко, провідна наукова співробітниця Інституті ботаніки НАН України, членкиня Міжнародної асоціації науки про рослинність.
Що можна зробити? Найперше – написати свої зауваження до даного Звіту, адже кожен аргумент може мати вирішальне значення. Зробити це можна до 24 травня за посиланням – http://eia.menr.gov.ua/uk/case/id-564
Важливо, що території нацпарку “Бузький Гард” є оселищами для великої кількості тварин та рослин не лише Червоної книги України, але й переліку видів Резолюції 6 Бернської конвенції. Усі ці види мають міжнародний охоронний статус і саме для їх охорони в Україні створюється Смарагдова мережа – мережа природоохоронних територій європейського значення. Серед рідкісних на рівні всієї Європи в Бузькому Гарді зустрічається чимало представників флори (гвоздика бузька, мерингія бузька) і фауни (рибалочка блакитний, чернь білоока, лелека чорний, кумка червоночерева, сорокопуд терновий, гадюка степова, крячок річковий, орел-карлик, видра річкова тощо).
Виходить парадокс: Смарагдова мережа створюється, окремі біотопи (природні оселища) та види вже давно включені до видівезолюцій 4 і 6 Бернської конвенції, однак чомусь ці території, серед яких і Бузький Гард, не мають реального захисту, часто перебуваючи під загрозою знищення. Проблема в тому, що всі ці смарагдові території не мають юридичного статусу. За міжнародним зобов’язанням Україна повинна їх оберігати, але реальних механізмів немає і не буде, поки Верховна рада не ухвалить закон «Про території Смарагдової мережі». Допоки цього не станеться, історики, екоактивісти, науковці та навіть прості громадяни, імовірно, зможуть лише волати про необхідність збереження Бузького Гарду та сотень інших особливо цінних природних об’єктів України, та чи почує їх влада?
Авторка: спеціалістка з комунікацій Української природоохоронної групи Тетяна Шаміна.
