Коли дивилася на персональній виставці художника із Боярки, члена НСХУ Володимира Лященка, що відкрилася напередодні Дня Незалежності України в галереї «Митець», на його живописні полотна чомусь на думку спливли рядки із відомої пісні на слова Дмитра Павличка « І вишите, і вишите, і вишите життя моє на ньому». Мабуть, тому, що роботи митця, представлені на суд глядачів, – прості, реалістичні і водночас глибоко індивідуальні й неповторні, відображають його душу, його особистісне світобачення. Улюблена тема Володимира Петровича Лященка – як і в легендарної Катерини Білокур, – квіти. Проте це не вихоплені з підсвідомості втомленої сірою буденністю людини, що прагне кращого життя, образи-символи, а реальні квіти його рідної землі – півонії, бузок, польові квіти, соняшники. Всі вони зображені на тлі ні не яскравого, а якогось теплого і ніжного сонячного світла. Дивишся на ці квіти і на душі якось світлішає, на мить забуваєш про всі негаразди і поринаєш у реальний, але разом з тим витворений уявою художника світ – у сонячний день, зимовий ранок, соняшникове поле, чи кімнату, на підвіконні якої стоїть у банці калинове суцвіття.
Світлі, безхмарні образи, проникнуті любов`ю до рідної землі, до життя. Здається, що було воно в художника, якому виповнилося ось уже 80 років, безхмарним і легким. Та то далеко не так. У підлітковому віці Володимир Лященко втратив праву руку і одне око. Проте, як зазначив, виступаючи на відкритті виставки його побратим художник Микола Богданець, Володимир Петрович зумів зібрати в собі всю мужність і силу волі, щоб попри свою ранню інвалідність реалізувати даний йому Богом талант. Хоча вдалося це не відразу. Нелегко було художнику досягти справжньої майстерності художника, відтворюючи своє світосприйняття на полотні лівою рукою. Не відразу й вступив до Київського художнього інституту. До того після закінчення технікуму працював ревізором у невеличкому містечку Борзна, що на Чернігівщині, кожного дня поринаючи у світ цифр. Можливо, звідти у Володимира Лященка і така точність у зображенні навколишньої природи. Взяти хоча б натюрморт «Півонії». Так точно, філігранно вималювана кожна квіточка в осіянні сонячним світлом, що просто хочеться торкнутися її рукою, здається вона жива.
Володимир Лященко з дружиною Галиною
Оскільки життя – це, як писав поет, полотно, вишите червоними і чорними нитками, мотиви суму і зажури, а точніше світлого смутку і роздумів про минущість і контрастність всього сущого на землі також мають місце в представлених на виставці роботах Володимира Лященка. Це в основному пейзажі. Ось полотно «У Пущі-Водиці». Вечір, на дерева спадають перші сутінки. Старий місток через невеличку річечку, що ніби з`єднує нас із двома світами – реальністю і потойбіччям і самотня жіноча постать на ньому. Таку ж жіночу постать помічаємо ми і на пейзажі «Травневий ранок». Тут ми бачимо сонячне буяння трав, красу молодої жінки на тлі старої напівзруйнованої хатини. А ще на виставці був представлено єдиний портрет – сестри художника. На жаль, вона трагічно загинула молодою. Можливо, тому і зобразив її митець в темних тонах. Зажуреною, ніби виливаючи в тому полотні весь свій сум за рідною людиною, яка житиме хіба що в його пам`яті.
У мистецьких колах про Володимира Лященка говорять як про останнього класика, адже його вчителями були майстри пензля світового рівня Карпо Трохименко та Ісак Штільман. Проте це не зовсім точне визначення творчої манери художника. Його роботи – це радше імпресіонізм, але не на кшталт француза Мане, а нашої, української школи. Полотна автора – побачена художником і зафіксована мить життя, але вона світла і багатогранна, як і сама душа її творця. На цьому наголошували всі виступаючі на виставці, зокрема голова об`єднання графіків м. Києва Національної спілки художників України Микола Кочубей, молодий художник-живописець Віолета Мансевич та директор галереї «Митець» Ганна Лаврюха.
Алла ТОПЧІЙ
