У Києві з ініціативи ОУН (б) вшанували пам’ять великого українця. 20 вересня минуло тридцять років із часу відходу борця за Україну, поета, політичного в’язня, одного із чолових представників націоналістичного руху Зеновія Красівського.
Вшанувати легендарного борця і творця в Центрі національного відродження зібралися як ті, хто знали Зеновія Красівського, так і молодь, якій цікаво почути про шлях героя і ознайомитися з його творчістю.
Вели вечір редактор часопису ОУН «Шлях Перемоги» Віктор Рог та Президент Історичного клубу «Холодний Яр» Роман Коваль, які вважають його своїм учителем і натхненником.
Завжди вільний духом, із когорти тих, яких не залякали таборами-тюрмами, каральними психіатріями, кайданами та тортурами. Він стояв в авангарді боротьби за незалежність і разом із тим був винятково скромний. Певно, саме це й причина, що дотепер Зеновій Красівський є авторитетом для доволі вузького кола сучасних українських подвижників. Віктор Рог із прикрістю констатував, що про нього немає багато творів, небагато переймаються вшануванням цієї непересічної особистості. І серед поодиноких винятків сьогоднішні вшанування та книга його праць «Дороговказ Зеновія Красівського», презентована на заході.
Нині то є для багатьох дивиною, але тоді, на зорі відновлення Незалежності, зламом 80-х–90-х років минулого століття, людину, яка говорила, що Україна має право на свою незалежність, на свою державу, звинувачували у шовінізмі, у розпалюванні міжнаціональної ворожнечі, в антидемократичності і таке інше! Заявляти відверто про це було вельми сміливо і небезпечно. Для багатьох, але не для Красівського. Принциповість і безкомпромісність, вірність ідеї та жертовність, такі риси останнього Крайового Провідника бандерівської ОУН в підсовєцькій Україні виокремив Роман Коваль. Також він розповів про героя-націоналіста як про доброго друга, людину, яка завжди, всім і у всьому намагалася підставити добрі плечі, допомогти, порадити. І робив він це без жодного пафосу, щиро й сердечно.
«Він належав до касти героїв», – влучно визначив Роман Коваль.
Зеновію Красівському судилося прожити якийсь місяць у відновленій Українській державі. Його смерть, зрештою, як і смерті багатьох інших українських патріотів, доволі загадкова. Невдовзі, в автомобільній аварії, загинув і організаційно-кадровий Теренового Проводу ОУН (б), найближчий соратник Красівського священик Ярослав Лесів.
Актуальним дороговказом є нині слова Зеновія Красівського: «Ми повинні кожний у собі відродитися, набрати в собі снаги і починати вже від сьогодні працювати на Самостійну Україну. Незалежно від того, чи ви будете цвях забивати, чи підлогу мити, чи що, але треба на неї працювати, а не про неї говорити. Бо ми стекли тими словесами, тою вербальністю, ми стікаємо й виходимо на світ Божий – порожні. І скоро нам будуть діти тикати, на нас будуть пальцем показувати, наші діти. Бо вони швидше до того дійдуть».
Також на вечорі бачили і чули живе слово Красівського, віднайдене у лондонських архівах ОУН і оцифроване відомим дослідником національно-визвольної боротьби Геннадієм Іванущенком: «Але ж мені постійно всміхається, мене манить моя блакитна мрія: підняти наш рухливий авангард до вершин людської духовної ємкості. Аби кожний поніс себе по своїй подвижницькій дорозі, як загальний смолоскип, і аби через кожну особистість засвітилася наша ідея».
Зеновій Красівський повертається в своїх творах, в людській пам’яті. Заходи з вшанування його чину пройшли не лише в столиці, а і в Тернополі, на Прикарпатті, на Львівщині. Маємо подбати, щоб кожен патріот поніс той подвижницький смолоскип. Щоб кожен українець пам’ятав про нього. Безперечно, він посідає чільне місце в історії визвольної боротьби, в Пантеоні Українських Героїв.
Повертається він і у пісні, яку на слова його поезії «Журавлі» написала і виконує внучка Оксана Красівська. Його думи, його мрії, його ідеї повертаються з тими птахами.
«І летять, і курличуть» про Україну, яку він так любив…
Григорій Жибак, УІС
Світлини Сергія Тритиниченка
