Гравці полтавської «Ворскли» підтримали грузинських колег, які вийшли на поєдинки національної першості своєї країни у футболках із написом «Наша країна окупована Росією».
У Полтаві футболісти зробили світлину із одноклубником Сандро Гіоргадзе, на якій грузин тримає у руках плакат, на якому написано «20 відсотків моєї країни окуповані Росією». Масові протести наші друзі грузини розпочали 20 червня, коли до них приїхали депутати російської Держдуми з метою участі у так званій міжпарламентській православній асамблеї. Оливи до вогню додав вчинок одного з москалів, який нахабно всівся у крісло спікера грузинського парламенту та став вести захід москвинським «язиком». Цей комуніст, на прізвище Гаврилов, має скандальну славу через свої публічні виступи, в яких він наголошував про неналежність Абхазії та Південної Осетії до Грузії, воював проти грузин в Абхазії 1993 року.
Протести переросли у сутички з поліцією, яка застосувала проти демонстрантів сльозогінний газ, водомети і гумові кулі. Число постраждалих з обох боків сягнуло декількох сотень, триста людей було заарештовано. Врешті, промосковська влада Грузії пішла на поступки. Подав у відставку спікер парламенту, змінено виборчу систему, згідно якої обиратимуть пропорційно, без прохідного бар’єру для партій. Втім, відмовляється залишати посаду міністр внутрішніх справ. Ситуація залишається напруженою. Опозиціонери наголошують, що уряд Грузії вчинив акт зради, надавши почесне місце в парламенті кремлівському ворогу.
На підтримку демократичних сил своєї країни гравці декількох грузинських клубів – «Торпедо» (Кутаїсі), «Локомотив» (Тбілісі) та «Руставі» – вийшли на матчі чемпіонату Грузії у футболках з написами проти московської окупації. Останнім часом дедалі частіше футболісти зодягають футболки із патріотичними гаслами, щоб привернути увагу до цієї чи іншої проблеми. Можна згадати чин київських «динамівців», гравців львівських «Карпат». Доволі часто після поєдинку львів’янин Артем Федецький знімав футболку, під якою була інша, із портретом Степана Бандери. Також цей гравець відомий скандуванням патріотичних гасел разом із фанатами національної команди України відразу після поєдинку у Словенії, коли наша збірна здобула право виступати у фінальній частині континентальної першості 2016 року.
Артем Федецький відомий як один з-поміж доволі небагатьох, хто завжди послуговувався тільки українською мовою. Для мене він асоціювався із відомим у минулому гравцем збірної України Анатолієм Тимощуком. У розквіт його кар’єри українську мову у футбольному середовищі годі було почути. Лише Тимощук і відомий тренер Мирон Маркевич говорили нею в інтерв’ю, на прес-конференціях. Згодом Анатолій подався до пітерського «Зеніту». Там, у Московії, він опустився до того, що не цурався ворожої, так званої георгіївської стрічки, ставив квіти до монументу «побєдітєлєй» у названій москалями «Вєлікой отєчєствєнной войнє», намагався примирити «братські» народи тощо.
Прикро констатувати, але мої асоціації Федецького з Тимощуком тривають. Із подивом дізнався, що гравець «Карпат» на позачергових парламентських виборах балотується до Верховної Ради України від партії «Слуга народу». Він увійшов до числа кандидатів в депутати по 118 мажоритарному округу, що на Львівщині. Федецький перебуває на схилі футбольної кар’єри, у «пенсійному» футбольному віці. Очевидно, дбає про своє майбутнє. Переступив межу ганьби, бо, ймовірно, впевнений у своєму успіху. Наразі рейтинг «зеленого» популізму ще доволі високий. Кепкують, що навіть табуретка, яка балотуватиметься від «слуги урода» матиме всі шанси тріумфувати у перегонах. Видко, на це й робить ставку Федецький.
Пригадується, з-поміж гасел, які гучно кричав Артем у словенському Мариборі, було й таке: «Слава воїнам АТО!». Стало відомо, що головним претендентом на посаду голови Донецької обласної державної адміністрації є такий собі Павло Кириленко, молодший брат якого воює супроти України у московських терористичних бандах так званої ДНР! Згідно бази даних «Миротворець» Євген Кириленко є рядовим п’ятої окремої мотострілкової бригади.
Вважається, що призначення Павла Кириленка має за мету висвітлити війну на Донбасі як братовбивчу, як внутрішньоукраїнський конфлікт. Мовляв, Зеленський готує суспільство до примирення з «братами» із промосковських ДНР і ЛНР. Цікаво, чи готовий Артем Федецький, який був у львівському клубі «зеленим левом», а став «зеленим паяцом», до примирення із цими «братами» та іншим непотребом? Або як цей новоспечений «політик» охарактеризує нинішній гармидер і грядучий ворожий реванш? Чи може свій чин він пояснює як і багато інших новітніх «зелепуг», які використовують «естрадно-циркову» партію, щоб лише потрапити у парламент? Далі діятимуть на благо України. Оправдання, як на мене, вельми сумнівне.
З-поміж спортсменів Федецький не один. Його псячими стежками пішов борець греко-римського стилю Жан Беленюк. Він 10-й у списку «слуг супроти народу». Темношкірий чемпіон світу та Європи, срібний призер Олімпійських ігор відразу застрахувався і стверджує, що прагне до Верховної Ради, аби «позитивно змінити ситуацію в українському спорті». Цю його здатність, як стверджує сам Беленюк, помітили в ньому президент і його команда. Дивний стиль роботи глави держави: про роботу важливого МЗС України дізнається лише з інтернету, а тут запримітив талант у борця… Цей борець, «усвідомивши, що критикувати і бути незадоволеним ситуацією набагато простіше, ніж взяти на себе відповідальність», вирішив прийняти пропозицію, «повністю віддаючи собі звіт» куди йде, для чого йде, які репутаційні ризики пов’язані з даним рішенням. Далі Беленюк просторікує, що не буде легко, але він не боягуз, що життя його доволі непогано загартувало, кепкує із випадів на його адресу щодо несподіваного чину, вельми зверхньо відповів чернігівському журналісту про свою самооцінку. І найголовніше! Борець мріє про золоту медаль грядучої Олімпіади в Токіо. Доволі дивно. Адже дотепер він лише тренувався і зійти на Олімп найголовніших Ігор планети йому не таланило. У який спосіб він мріє це зробити цього разу, коли буде розриватися між спортом і політикою, залишається загадкою. Олімпійські ігри – це не українське політичне сьогодення, що потопає у зеленому болоті. Із древніх часів у них перемагає найсильніший, найстійкіший, найкмітливіший. Тут годі сподіватися на допінг, масовий психоз чи гру на піаніно у незвичний спосіб.
Григорій Жибак
