Українська асоціація футболу гучно відсвяткувала своє 30-річчя.
Головне дійство відбувалося в Національній опері України. На запрошення відгукнувся навіть президент Спілки європейських футбольних асоціацій Александер Чеферін, якого помпезно і з національними колоритами зустріли на летовищі й всіляко намагалися приділяти високу увагу до його персони впродовж перебування в Україні.
Уже традиційно, гімн України виконував Дзідзьо, також виступав знаменитий італійський тенор Алессандро Сафіна. Один із ведучих, Артем Гагарін, той, який відомий по такому собі «95-му кварталу», підходив до відомих гостей у залі, а було їх чимало, які розповідали про яскраві миті українського футболу.
Зокрема, відомий гравець київського «Динамо» Олексій Михайличенко, якому судилося також стати чемпіоном Італії у складі генуезької «Сампдорії» та Шотландії, у футболці «Глазго Рейджерс», приємно здивував українською мовою. Вельми недолугим і навіть низькопробним було намагання Гагаріна вплести у розмову Зеленського. Мовляв, «Міха» змагав проти «зірок» світового футболу, а нещодавно виходив на поле у складі ветеранів супроти команди, в якій грав нинішній президент. Виявляється, нещодавно, десь відбувався такий «поєдинок». Чого не чинитимеш, аби врятувати падаючий у прірву рейтинг? Олексій Михайличенко навіть уваги не придав цьому і згадав лише відомих у минулому футболістів, з якими виступав в одній команді чи яким протистояв.
Інший «ляп» Гагаріна стався під час виступу тренера жіночої збірної України Луїса Кортеса, визнаного найкращим у своєму амплуа і покликаного підняти рівень наших футболісток. Іспанець привітався українською й наголосив, що лише місяць в Україні, тому, наразі, не може спілкуватися нашою державною мовою, але пообіцяв вивчити її. Після його промови Гагарін звернувся до нинішньої так званої першої леді пані Зеленської про підтримку та сприяння розвитку жіночого футболу в Україні. Виглядало доволі кумедно, бо дотепер вона не мала жодного відношення до цього, що підтвердили її великі і здивовані очі, коли на неї навели камеру.
Присутність дружини означала, що може появитися на дійстві й президент. Так і сталося. Після короткої промови щодо пам’ятних поєдинків і дат українського футболу, Зеленський анонсував, звісно, на фоні напису «Велике будівництво», зведення наступного року в Княжичах, що під Києвом, першої в історії країни навчально-тренувальної бази національних команд.
Базу цю лише планують будувати, а «шкандаль» довкола неї вже неабиякий. Згідно розслідування відомого журналіста Костянтина Андріюка, керівництво УАФ може бути причетним до присвоєння понад семи мільйонів доларів, виділених УЄФА та ФІФА для цієї справи. Ще в січні 2017 року достойники від українського футболу отримали 4,5 мільйони євро з чітким призначенням «Для будівництва національного тренувального центру збірних команд України з футболу». Але кошти ці були використані на побудову сумної слави заводу з виробництва штучних полів, який близько двох років уже нічого не продукує.
Початком 2018 року УАФ знову уклала угоду з УЄФА, знову обіцяючи звести згадувану вище базу до 6 серпня 2020 року. Маємо нині кінець 2021-го, а віз і нині там. Ба більше, тепер під цією, щонайменше, дивною справою підписується сам президент. І до бабці ходити не треба, що очільник УАФ Андрій Павелко на коротку руку із Зеленським. Все очевидно. Він «Вдячний Главі Держави за його велику увагу до спорту номер один у нашій країні…».
Дякувати дійсно є за що. Зеленський не соромиться й інших ганебних фактів. Зокрема, вартість ділянок під будівництво бази УАФ оцінила в 300 тисяч доларів, а в листі до ФІФА вказала суму 2,6 мільйона доларів! ФІФА, очевидно, що в долі, як, зрештою, й УЄФА, очільник якої не соромився приїхати в Київ, спрямувала на купівлю 1,8 мільйона доларів. Яка доля півтора мільйона доларів, можна лише здогадуватися. Усі задоволені, і президент, який урочисто заявляє про будівництво бази, і Чеферін, і Павелко, і керманич ФІФА Джанні Інфантіно, який направив привітального листа УАФ. Якось дивно і прикро за цих Чеферіна й Інфантіно. Їхні відомства відверто ошукали, а вони тішаться, вітають кривдників. Ясно як Божий день, що не стояли вони осторонь «відмивання». О часи, о звичаї…
Так само прикро, що навіть найвище керівництво держави переступило через той факт, що виділені для бази ділянки перебувають у межах рекреаційної зони. Аби уникнути всіх цих злочинів щодо розкрадання коштів, придбання під забудову заборонених ділянок, керівництво УАФ придумало простий механізм, запропонувавши включити грядуще зведення бази в так звану державну програму «Велике будівництво». Звісно, що таку ініціативу радо прийняли, бо нині вдаються до всього, що бодай якось рятує різко падаючий рейтинг влади.
І найприкріше, цю базу зводитимуть за наші з вами кошти, себто гроші платників податків, а зниклі понад сім мільйонів доларів для цієї справи – то таке… Розкрадань, схожих на це, маємо нині, хоч греблю гати.
Щодо святкування в Опері, то були там володарі «Золотого м’яча» 1975 і 1986 років Олег Блохін й Ігор Бєланов – відповідно. Обидва вельми нескромно говорили про себе, про свою унікальність, нахвалюючи один одного. Бєланов взагалі договорився до того, що запропонував керівництву держави надати Блохіну звання Героя України.
Жодних сумнівів, як гравець Олег Блохін входить до когорти «зірок» світового футболу. Але таких багато. У чому його геройство перед Незалежною Україною? Може треба брати до уваги інші «заслуги» Блохіна? Членство у ворожих Україні СДПУ(о) та комуністичній партії. Його обурення в часі Революції Гідності, що не може «дєтєй свадіть на йолку», на Майдан. Інші відверті й ганебні заяви.
Далі ідею Бєланова підхопив ведучий Гагарін. Він узагалі запропонував нагороджувати званням Героя України всіх вітчизняних володарів «Золотого м’яча»… А чому б і ні? В нас «нема» інших проблем чи справжніх героїв…
Саме цими днями в Краматорську, на Донеччині, відкрили пам’ятник Степану Чубенку, 16-річному школяреві, якого 2014 року вбили промосковські бандити за українську символіку, що її мав при собі, за українську мову. Він був воротарем юнацької команди ФК «Краматорськ», що тоді мала назву «Авангард». Мріяв сягнути футбольних вершин. Не судилося йому стати відомим у грі мільйонів як Блохін чи Бєланов. Проте, він став Героєм. Справжнім. Наразі, Народним Героєм України. Це недержавна нагорода. Нині на державне звання Героя таких як Степан не номінують.
Григорій Жибак
