Час біжить і неминуче змінює все на своєму шляху.
Але це ніяк не стосується московської церкви, адже в них нічого не міняється.
Все ті ж перевертні в рясах, все ті ж методи пропагандистської діяльності, все ті ж імперські бажання по захопленню всього світу.
Тримаю в руках два документи та бачу вражаючий збіг дій московської церкви як в роки більшовизму, так і в теперішній час.
Один із документів – це збірник вишкільних матеріалів «Український визвольних рух у боротьбі з НКВД-КГБ», виданий ЗЧ ОУН 1958 року для внутрішнього організаційного користування, де гарно описана нищівна діяльність московської церкви в ті роки в розділі «Використання Церкви і релігії…органами КГБ».
Інший – це теперішній документ, де підписант Онуфрій звертається до Прикордонної служби України, щоб дозволили перетнути кордон служителям Москви: митрополитам, архієпископам та єпископам.
Онуфрій звертається до служби щодо так званої еміграції во благо – «для організації парафій для українських біженців, які внаслідок війни опинилися за кордоном, а також для врегулювання гуманітарних та духовних проблем, з якими зіштовхнулися наші біженці».
Так само й в документі ОУН йдеться про створення закордонного відділу, т. зв. «Уряд московської патріярхії» в 1944 році.
Цитований текст:
«В 1944 р., коли большевики остаточно переконалися, що вони не в силі знищити Церкву і релігію в душах народу, вони рішили зробити з них знаряддя своєї політики.
Давши Церкві і релігії «волю» в СССР, вони почали використовувати цей трюк теж за кордоном.
При Московському патріярхаті створили закордонний відділ, т. зв. «Уряд московської патріярхії», провід якого доручили відомому послужникові КГБ Ніколаєві Ярушевичові, митрополитові з Коломенська.
Цей же закордонний «Уряд московської патріярхії» почав організовувати за кордоном т. зв. «екзархати», обсаджуючи їх своїми довіреними людьми і агітаторами за повернення емігрантів на батьківщину…
Очевидно, що крім агентурної ролі в акції КГБ за поворот на батьківщину, Московський патріярахат має ще й інші, не менш важливі завдання. Він передусім хоче знищити національні, незалежні від Москви Церкви поневолених народів і підпорядкувати їх, як і всі інші ділянки життя неросійських народів, одному центрові в Москві.
Зокрема тривожить Москву розквіт Української Автокефальної Православної Церкви, що ставши на службу Богові й Україні дуже загрожує московським монополістичним зазіханням у православному світі. Треба рахуватися з тим, що акція КГБ на церковному відтинку буде ще більше поглиблюватися, зокрема проти УАПЦ і українських священиків на еміграції.
Відпір цій московсько-большевицькій провокативно-диверсійній акції повинен давати кожний свідомий українець, православний чи католик, незалежно від його політичних переконань чи віровизнання».
Бачимо, що методичні рекомендації, які працювали в далекі 40-ві роки, використовуються й нині. Тому, в час, коли в Україні триває війна, мусимо спільно і рішуче боронити свою державу не тільки на фронті, а й у Церкві по всій Україні та поза її межами.
Треба вигнати цю бридку московську нечисть зі своїх домівок раз і назавжди.
І нам це під силу, бо ми єдині в своєму прагненні волі та свободи. Ми стійкі в бажанні знищити темінь назавжди!
Сергій Дмитрієв
