Провід Організації Українських Націоналістів (бандерівців) з глибоким сумом повідомляє, що 24 травня в Білій Церкві після важкої хвороби на 95 році життя помер довголітній провідний член ОУН (б), легендарний боєць Української Повстанської Армії
Теодор Григорович Дячун «Голуб».
Народився друг Теодор 20 березня 1927 року у селі Стегниківці на Тернопільщині в патріотичній родині. Батько Григорій Дячун був секретарем «Просвіти» й головою об’єднання селян «Сільський господар». Мама Євдокія – активісткою «Союзу Українок».
Закінчив сім класів школи. У 14 років у 1941 році пішов у підпілля ОУН, під враженням масового морду московськими окупантами своїх земляків, побачивши трупи 1,2 тисячі в’язнів Тернопільської тюрми, яких розстріляло НКВД, серед них було і двоє дядьків Теодора – Гнат та Іван. Півроку проходив юнацький вишкіл в ОУН.
20 травня 1945 року Теодора Дячуна заприсягли в Організацію Українських Націоналістів. Перед шістьма командирами і капеланом він продекламував Декалог і Молитву українського націоналіста, згідно з якими прожив усе життя. Отримав псевдо «Голуб», бо часто посилали носити листи. Зразу ж призначили керівником групи із забезпечення повстанців продовольством і зброєю.
За два роки почалася операція «Червона мітла», під час якої НКВДисти чистили галицькі села від учасників національно-визвольного руху. Через це змушений був легалізуватися. Влаштувався на роботу в дорожню службу. Вдень із хлопцями засипали ями на дорогах, а вночі виконували завдання районних провідників ОУН.
У 1949 році внаслідок зради був арештований на явочній квартирі. Витримав тяжкі мордування на допитах, не зрадивши нікого. За рік засудили до розстрілу. Вирок змінили на 25 років каторги і п’ять років таборів.
Покарання відбував у Омській тюрмі та спецтаборі «Екібастуз-вугіллля» у Казахстані. У 1956 році, під час хрущовської відлиги, вирок скоротили. Виконував норму на 130 відсотків – день рахували за три.
Після смерті Сталіна звільнений, з 1964 року проживав в Джезказгані, де жила двоюрідна сестра, яка приїхала до висланого чоловіка. Довгі роки тяжко працював на шахті, щотижня приходив відмічатися до відділення міліції.
З 1978 року проживав у Білій Церкві на Київщині разом з дружиною Лідією. З кінця 80-х років минулого століття активно включається в процес національного відродження, ініціюючи та розбудовуючи патріотичні структури на Київщині та в інших регіонах України, зокрема як провідний член ОУН (б) розбудовуючи її осередки (входив в кінці 90-х на початку 2000-х до Теренового Проводу ОУН) та осередки Всеукраїнського Братства ОУН-УПА, очолював Білоцерківську станицю Братства. Бере активну участь у масових заходах патріотичного характеру в різних регіонах України, пише спогади про боротьбу в лавах ОУН.
Нагороджений рядом почесних відзнак та орденами «За мужність» і «За заслуги». 31 серпня 2017 року Білоцерківська міська рада визнала Теодора Дячуна Почесним громадянином Білої Церкви.
Брав участь у подіях Революції Гідності, регулярно чергував на Майдані. Неодноразово їздив на східний фронт підтримати вояків батальйону «Київська Русь».
Із пенсії постійно офірував кошти на допомогу Збройним силам України.
В нашій пам’яті друг Теодор назавжди залишиться вірним побратимом і мудрим наставником, взірцем українського націоналіста-бандерівця.
Висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким друга Теодора.
Вічная пам’ять!
Провід ОУН (б)
