У Полтавському офісі Інституту нацпам’яті рекомендують владі Чорнух і Нових Санжар перемістити до «Парку радянського періоду» комуністичні пам’ятники Ленізі Бугорській та Олександру Коваленку
Пам’ятники Ленізі Бугорській у Чорнухах та Олександру Коваленку у Нових Санжарах є незаконною комуністичною символікою й підпадають під дію підпункту «д» пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». Тож виконкомам Чорнухинської та Новосанжарської селищних рад запропонували цивілізовано демонтувати і перемістити ці пам’ятники до філії Державного історико-культурного заповідника у м. Путивлі «Музей монументального мистецтва тоталітарної доби «Парк радянського періоду» в Спадщанському лісі. Такі рекомендації через гарячу урядову лінію Кабінету міністрів надав регіональний представник Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області Олег Пустовгар.
Зокрема, наголошено, що «Леніза Бугорська, радянська комуністична диверсантка, активістка ленінського комсомолу, уродженка російського міста Курськ. У жовтні 1941 року була завербована НКВС УРСР. Після підготовки 23 квітня 1943 року у складі оперативної групи «Прапор» НКВС відправило її до Західної України з агентурною метою. Мета – укоренитися в підпілля УПА і ОУН, які вели боротьбу за незалежність України як проти німецьких нацистів, так і проти російських комуністів. Служба безпеки ОУН викрила агента НКВС Ленізу Бугорську й стратила у 1944 році в лісі с. Балашівка поруч із хутором Антолін».
Також у Полтавському офісі УІНП зазначили, що відповідно до пп. «ґ» та «д» п. 4 частини першої ст. 1 декомунізаційного Закону, до символіки комунорежиму належать пам’ятники, присвячені особам, які обіймали керівні посади в комуністичній партії (посаду секретаря районного комітету і вище) й особі, яка обіймала керівні посади у вищих органах влади та управління СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних або автономних радянських республік. Тож, виконкому Новосанжарської селищної ради роз’яснено, що «Олександр Власович Коваленко — радянський комуністичний діяч, 1-й секретар Бєлгородського (1960—1964) і Оренбургського (1964—1980) обласних комітетів комуністичної партії Радянського союзу. Голова Державного комітету СРСР з матеріальних резервів (1980—1986). Член ЦК КПРС, у 1961—1986 рр. Член Президії Верховної Ради РРФСР. Депутат ради Союзу Верховної Ради СРСР 6—11 скликань (1962—1986) від Оренбурзької області. Член Всеросійської комуністичної партії (більшовиків) з 1931 року. У п’ятнадцятирічному віці вступив до комсомолу, у 1932—1934 роках був секретарем бюро комсомолу російського крейсера «Червоний Кавказ». У 1939 році був обраний головою виконавчого комітету Ново-Водолазької районної ради депутатів трудящих, а у 1941році — 1-м секретарем Ново-Водолазького районного комітету КП(б)У Харківської області. У 1943—1944 р. — 1-й секретар Ново-Водолазького районного комітету КП(б)У Харківської області. У 1944—1952 р. — 1-й секретар Вовчанського районного комітету КП(б)У Харківської області. У 1952—1954 р. — 1-й секретар Чугуївського районного комітету КПУ Харківської області. У 1954 році був направлений на роботу в новоутворену в РРФСР Бєлгородську область У 1954—1955 р. — завідувач сільськогосподарського відділу Бєлгородського обласного комітету КПРС. У 1955—1956 р. — 1-й заступник голови виконавчого комітету Бєлгородської обласної ради депутатів трудящих. У 1956—1957 роках навчався на Курсах перепідготовки керівних партійних і радянських кадрів при ЦК КПРС. 14 грудня 1960 — січень 1963 р. — 1-й секретар Бєлгородського обласного комітету КПРС. У січні 1963 — 7 травня 1964 р. — 1-й секретар Бєлгородського обласного комітету КПРС. 28 квітня — 23 грудня 1964 р. — 1-й секретар Оренбурзького сільського обласного комітету КПРС. У грудні 1980 — квітні 1986 року — голова Державного комітету СРСР з матеріальних резервів. Помер 1987 року в Москві. Похований на Новодівичовому цвинтарі».
«Звертаю увагу влади Горішніх Плавнів на досі не демонтовані в’їзні знаки у формі монументальних стел «Комсомольськ», яке раніше називалося на честь Всесоюзного Ленінського комуністичного союзу молоді (ВЛКСМ) або комсомолу-комуністичної молодіжної організації, підконтрольної КПРС», – наголосив Олег Пустовгар.
Також у Полтавському офісі УІНП вкотре, тепер публічно, у ЗМІ нагадують очільнику Коломацької сільської ради Почечуну про потребу прибрати бюст засновнику Комуністичної партії Болгарії, одному із засновників Комуністичного Інтернаціоналу Дмитру Благоєву, а міському голові Хорола Сергію Волошину необхідно вжити заходів з демонтажу пам’ятника Іванові Третяку – особі, яка обіймала керівні посади в комуністичній партії та вищих органах державної влади СРСР (у 1976–1984 роках – командуючий військами Далекосхідного військового округу, 1983-го віддав наказ збити пасажирський «Боїнг 747» південнокорейської авіакомпанії Korean Air Lines, що відхилився від курсу. Внаслідок інциденту загинули 246 пасажирів і 23 члени екіпажу. У 1986–1987 роках – заступник міністра оборони СРСР – головний інспектор МО СРСР, у 1987–1991-му – заступник міністра оборони СРСР – головнокомандуючий Військами протиповітряної оборони).
«Загальновідомо, що комуносимволіку росіяни використовують задля спроб окупації України. Диктатор держави-окупанта постійно обурювався процесом декомунізації в Україні. Бункерний дід Путін і його російська армія вбивць і мародерів, прагнучи відтворити СРСР і репресивні сталінські практики продовжують на українській землі чинити страшні злочини. Сподіваюся, що керівники територіальних громад на Полтавщині усвідомлюють, що ігнорування норм декомунізаційного закону сприймають нині ще і як підігрування російським окупантам», — підсумував Олег Пустовгар.
Полтавський офіс УІНП
