Добігла кінця світова футбольна першість.
Із дистанції зійшли чимало фаворитів, яким пророкували чемпіонську корону: Бразилія, Англія, Іспанія, Німеччина, Португалія. Що, втім, не має дивувати, бо в усіх змаганнях урешті залишається один – тріумфатор. Усі, чи навіть певне число учасників, перемогти не можуть. Такі канони змагань і турнірів. Поталанило цього разу Аргентині з харизматичним її вожаком Ліонелем Мессі.
Кожний із переможених бачив саме себе на чільній сходинці. Звідси, й сльози на весь світ визнаних «зірок» – Неймара, Роналду. Розпач Мбапе, інших їхніх колег. Нам би нині їхні проблеми. Завжди наголошував, що футбол – то лише вид спорту. Хай навіть вельми популярний, який захоплює сотні мільйонів людей на планеті. Особливо цей постулат виокремлюється в часі війни, яку розв’язала Московія супроти нашої країни. І до бабці ходити не треба, що Роналду з Неймаром зовсім по іншому б сприймали невдачі своїх національних команд – Португалії та Бразилії відповідно, якби у їхніх країнах чинилися б звірства на кшталт тих, які робить нині путінська імперія.
Відтак, їхні футбольні плачі ми сприймаємо вельми саркастично.
Але навіть попри війну, нині в Україні діє, так би мовити, ще й футбольний фронт.
Останніми листопадовими днями Печерський суд міста Києва обрав запобіжний захід президенту Української асоціації футболу Андрієві Павелку – арешт до 23 січня грядущого року, із правом внесення застави на суму майже десять мільйонів гривень. Йдеться про зникнення мільйона євро у справі нібито будівництва заводу штучних покриттів для футбольних полів.
Генерального секретаря УАФ Юрія Запісоцького так само, у цій же справі, було заарештовано на цей же термін із правом внесення застави 9,8 мільйона гривень. Тут варто вказати розмір зарплати другого за вагою футбольного достойника України – 300 тисяч гривень на місяць. І це лише зарплата й премія. Також, не зайве нагадати, що Запісоцький уже має досвід отримання запобіжного заходу щодо розтрати майже 4 мільйонів євро, які УЄФА надала тоді ще ФФУ на розвиток дитячого футболу.
Звісно, такі відомі достойники не могли потрапити до буцегарні. За них одразу були внесені відповідні суми застави. І зробила це … Українська асоціація футболу. Вірніше, така собі компанія «УАФ Маркетинг», сто відсотків акцій якої належить УАФ. Судді навіть не взяли до уваги, що сплачені 19 мільйонів 760 тисяч гривень – половина статутного капіталу компанії. Запитань до цієї «УАФ Маркетинг», створеної вже за часів правління Павелка, чимало. У її діяльності виокремлюється лише одна активність з внесення вищезгаданої застави, за яку, наприклад, можна було придбати майже шістдесят позашляховиків для ЗСУ, чи понад дві сотні дизельних генераторів. Або ж, у мирний час можна створити за цей кошт сорок малих футбольних майданчиків із штучним покриттям. Власне, це один із напрямків, у якому є небезпідставна підозра крадіжки чималої суми коштів.
Резонанс від підозр щодо діянь Павелка і Запісоцького висвітлив інші цікаві суми. Зокрема, такий собі Лучано Лучі, який обіймає посаду голови Комітету арбітрів УАФ, щомісяця отримує 14 тисяч євро, себто, близько половини мільйона гривень. Обурює ще й той факт, що з-поміж українських суддів не знайшлося достойної кандидатури. Треба було ощасливити аж італійця. До слова, то саме той Лучі, який є фігурантом резонансної автотрощі на трасі Київ-Бориспіль, коли, у серпні минулого року, в його авто влетів сумної слави депутат від зелених слуг народу Трухін. Звісно, справу благополучно спустили на гальма, а Лучі та його помічнику довелося робити навіть хірургічні втручання і вони чимало часу провели у шпиталі.
Очевидно, що Лучі, потрапивши в український футбольний рай, не змарнував нагоду ощасливити й друзів. У листопаді минулого року головним експертом з арбітражу УАФ став відомий у минулому італійський суддя Нікола Ріццолі, якому визначили зарплату 12 тисяч євро на місяць. І це ще не все. З-поміж чисельних посад в УАФ є ще й Комітет з етики та чесної гри. Його, хто б сумнівався, із 2017 року, чолить також італієць. Такий собі Франческо Баранка заробляє у воюючій Україні 11 тисяч євро на місяць. Він також є головою компанії, яка покликана виявляти договірні поєдинки. Можна лише гадати, які суми «ходять», аби цей Баранка закрив очі на підозрілі матчі, яких, і це давно відомо, хоч греблю гати. Очевидно, італійці сколотили щось на кшталт української футбольної Коза Ностри, яка діє під прикриттям босів УАФ. І, ясно як Божий день, вправно дотримуються законів ділення.
Видко, саме тому українцям зась до цих масних посад.
Під приміщення суду, коли йшлося про запобіжний захід Павелку, підтримати боса прийшли його заступники, відомі у минулому гравці Дем’яненко, Михайличенко. Колись вони були при справі у запеклих ворогів Павелка братів Суркісів, але стали непотрібними. Тепер вони, вірою і правдою, служать новому патрону. Приблизно, за 300 тисяч гривень на місяць. Але, як говорить відомий тренер Мирон Маркевич, «то таке».
Віднедавна носій вишиванок й української мови Андрій Павелко тримає при собі першого віце-президента УАФ Алана Плієва, який має чинний москвинський паспорт. І це неспростовний факт. Але Павелко не соромиться говорити про якийсь, нібито, російський слід у його нинішніх неприємностях. Гадає, то помічне за нинішніх обставин.
Також фальшиву українськість головного достойника УАФ засвідчує його шантаж. Відомо, що ФІФА й УЄФА вельми болісно реагують на втручання держав у справи своїх футбольних асоціацій. Замість поступити чесно і, на час слідства, самоусунутись від управління, Павелко скликав незаконний і вельми таємний так званий виконком УАФ. Звісно, найперше йшлося про збереження власної шкіри. Планують направити скарги до ФІФА й УЄФА про тиск з боку держави на УАФ. Ось такої, аби врятуватися, Павелко створює передумови виключення України з міжнародних футбольних інституцій. Це ж треба мати нахабство, вкрасти мільйони євро і, аби уникнути покарання, зраджувати Батьківщину. Підступний і фальшивий чин «щирого» українця.
Нині Нацполіція, НАБУ, ДБР та органи прокуратури розслідують близько десяти справ щодо злодіянь очільника УАФ та його заступників-помічників. Велике сподівання, що злочини будуть доведені і пройдисвітів од гри мільйонів виведуть на чисту воду.
Незважаючи на війну, національну першість з футболу все ж проводять. Без глядачів, із перебуванням команд в укриттях на час тривоги і таке інше. Запитання: кому цей футбольний цирк нині потрібний? Хто нині надто переймається баталіями, якщо Україна загрожена одвічним ворогом, ллється українська кров?
Видко, є певний пул зацікавлених осіб. Не лише італійців, москалів тощо. Надто немалі кошти ходять разом із футболом. Час вивести їх з тіні і спрямувати на українську справу. Для перемоги. А після неї – на український футбол.
Григорій Жибак
