Дмитро Павличко-один із батьків Незалежності, один із тих, хто відновив державність. Перекладач, літературний оглядач, публіцист, шістдесятник, громадсько-політичний діяч, у 2004 році йому присвоєно звання Героя України.
Один із батьків Незалежності,
один із тих, хто відновив державність. Один з авторів Декларації про державний суверенітет України. Депутат першого національно-демократичного скликання (1990-1994), який голосував за Акт проголошення Незалежності України. У 1998-1999, а також у 2005-2006 роках люди знову обрали народним депутатом.
Народився 28 вересня 1929 року. У 1945-46 роках був ув’язнений за справою щодо звинувачення в належності до УПА. Пізніше він був одним із організаторів Народного руху України, Демократичної партії України, перший голова Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка.
Перекладач, літературний оглядач, публіцист, шістдесятник, громадсько-політичний діяч, у 2004 році йому присвоєно звання Героя України. Кавалер ордена князя Ярослава Мудрого IV, V ступеня (1999, 2009), ордена “За заслуги” III ступеня (1997), ордена Свободи (2015), лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка (1977).
“Два кольори” і короткі миті спілкування з живим класиком
Моє перше знайомство з творчістю Дмитра Павличка не оригінальне. Як у сотень тисяч українців-це пісня “Два кольори”. Це дитинство. Цю пісню прекрасно виконував на концертах Качанівського сільського будинку культури співак-аматор Порада. Як написав Тарас Шамайда : “Самих лише “Двох кольорів” вистачило б, щоб ім’я Павличка назавжди було записане в залі слави української поезії. Але він дарував світові ще стільки прекрасних віршів!”
Не мав щастя бути знайомим, але дякую Богу за короткі миті спілкування з Дмитром Павличком на з”їздах Народного Руху. А востаннє у 2012 році , у столичному будинку вчителя. Якраз часи темряви проросійського режиму януковича. Тоді , ми, кілька делегатів з”їзду партії “За Україну!” з Полтавщини і Черкащини обступили Павличка, засипали запитаннями. Запам”яталося сказане живим класиком: “Все це,хлопці, ненадовго, Україна вихаркає януковича і знову йтиме шляхом “Геть від Москви!”. Так і сталося! До речі, Павличко брав участь у подіях Революції Гідності і надихав її учасників з трибуни Майдану. Оптиміст і світла людина.
Поезії про борців за незалежність -уродженців Полтавщини
А ми, полтавці , Павличку маємо завдячувати ще й чудовим поезіям про наших видатних земляків-Симона Петлюру і Кирила Осьмака.
Вірш “На могилі Симона Петлюри”
Скидаю шапку, наслухаю тиш,
Дивлюся в небеса на білі хмари,
Полтаву чую, хоч навкруг — Париж,
Полтаву, де співають яничари.
Там, під крильми двоглавого орла,
Збираються перевертні співучі,
А співи правовірного хахла
Отруєні, як вишивані онучі.
Є вже народ, а нації нема,
Держава є, але нема вітчизни.
Є храм — перебудована тюрма —
Де б’ють поклони Богу московизни.
Я знаю, Симоне, що ти не спиш,
І не заснеш в чужій землі ніколи.
Вставай та одягайся в золотаву спиж,
Вертайся на прабатьківські околи.
Вертайся в Київ, там твої віки!
Твої … болі й перемоги.
З твоєї там залізної руки
Зійдуть нові козацькії полки,
А покручі впадуть тобі під ноги.
Париж 17.10.2008
Кирило Осьмак (1890-1960), державний та політичний діяч, член Української Центральної Ради. Саме уродженець Полтавщини став президентом Української головної визвольної ради (УГВР) — надпартійного органу — підпільного парламенту і уряду, який керував боротьбою УПА за незалежність України. Поет Дмитро Павличко у поемі «Кирило Осьмак» висвітлив постать видатного сина землі Полтавської, який віддав своє життя за волю України.
З оперативного документа МГБ СССР: «Враховуючи, що Осьмак є запеклим українським націоналістом, який свої націоналістичні погляди не змінив за період перебування в тюрмі, і за своєю ворожою діяльністю становить особливу небезпеку, Указ Президії Верховної Ради СРСР від 17 вересня 1955 року щодо скорочення терміну наполовину до в’язня Осьмака Кирила Івановича не застосовувати».
Класик української літератури Дмитро Павличко змалював у згаданій поемі такими словами ці трагічні обставини з життя Осьмака. Ось уривок з поеми:
«Тюрма вночі не спить. Вона суцільне вухо.
Десь брязкають ключі. Лунають кроки глухо.
А на світанку знов, як в’язні смерті ждуть
Кирила Осьмака на допити ведуть.
Це вчора так було, учора й позавчора.
Це вже десятий рік, як виснажена, хвора
Надосвітку на хрест людина йде свята,
Пригорблена, немов несе свого хреста.
Йде сивий чоловік. Шукають сонця очі.
Два ключники — за ним, немов собаки гончі
Світ падає з вікна, блищить на сходах кров.
Хтось певно з допиту цієї ночі йшов.
Кирило слухає. Десь українська мова
То стогне, то ячить. Паркетина дубова
Вночі пройшлась по ній, її сікли й пекли
Братерством ковані московські шомполи.
Йде й молиться Осьмак недвижними устами.
Іде затуляється від слабкості й знетями.
Іде й не падає, хоч дух його завмер.
Оглянувся — за ним іде УГВР».
Вічна пам’ять і шана патріоту Дмитрові Павличку!
Олег Пустовгар, регіональний представник УІНП в Полтавській області
