У межах відзначення Дня незалежності України та Дня Державного прапора у селищі Ромодан Миргородського району Полтавщини урочисто відкрили меморіальну дошку борцеві за незалежність України у 20 столітті, генерал-хорунжому Армії Української Народної Республіки (УНР), історику, педагогу, військовому міністру УНР Всеволоду Петріву. Урочисту церемонію відкриття влаштували виконком Ромоданівської селищної ради й Полтавський офіс Українського інституту національної пам’яті (УІНП).
Урочистості стартували біля пам’ятного знаку поруч із залізничною станцією Ромодан «Хрест воїнам УНР і вільного козацтва, які загинули за волю України у Ромоданівському бою з московсько-більшовицькими військами 22 березня 1918 року».
Учні місцевої школи Катерина Шемет прочитала вірш «У лютому не двадцять вісім днів», а В.Дерев’янко виконав пісню «Їхали козаки». До підніжжя пам’ятного знаку лягли квіти. Ромоданівський селищний голова Олександр Верещака привітав громаду з державними святами, наголосив, що нині ЗСУ знову виборюють незалежність проти того ж ворога, що й понад сто років тому – Армія УНР. «Допоки ми живі — житиме пам’ять про Героїв. Наші Герої з меморіальних дошок щодня зустрічатимуть і проводжатимуть поглядом односельчан, і нагадуватимуть кожному з нас, що вони поклали життя, аби ми жили в мирній квітучій Україні», – сказав очільник громади. Козаків Армії УНР – учасників Ромоданівського бою й полеглих воїнів вшанували ЗСУ ходою пам’яті центральними вулицями селища.
Потому відкрили меморіальну дошку на фасаді будівлі виконкому Ромоданівської громади поруч із іншою, яка вшановує Петра Болбочана – командира 2-го Запорізького полку Армії УНР, теж учасника бою за Ромодан. Право відкрити меморіальну дошку на честь Всеволода Петріва надали голові Ромоданівської ТГ Олександру Верещаці.
«Цьогоріч з ініціативи УІНП та згідно з Постановою Верховної Ради 140-річчя від дня народження Всеволода Петріва відзначається на державному рівні. Адже він – одна з найбільш знакових постатей серед військової еліти Української революції 1917-1921 років, легендарний старшина, який стояв біля витоків української армії понад сто років тому. Всеволод Петрів заслуговує на добру пам’ять мешканців Ромоданівської громади, оскільки навесні 1918 року як організатор і командир полку імені Костя Гордієнка Армії УНР брав участь у військовій операції зі звільнення Полтавщини і зокрема залізничної станції Ромодан від російсько-більшовицьких загарбників. Ромоданівський бій — це одна зі знакових подій в історії Полтавщини періоду Української революції 1917-1921 рр. Тоді, навесні 1918 року, Запорізька дивізія Армії УНР визволила всю Полтавщину і загалом усе Лівобережжя від російсько-більшовицьких загарбників. Ромодан як залізничний пункт мав стратегічне значення для подальшого наступу українських військ», – звернувся до присутніх гість з Полтави, представник УІНП в Полтавській області Олег Пустовгар. Він сповістив: на честь Всеволода Петріва у Боярці встановили меморіальну дошку та увічнили у назвах вулиць Києва, Боярки, Житомира, а меморіальна дошка у Ромодані є першим місцем пам’яті видатному борцю за незалежність на Полтавщині.
Також урочистості відвідала депутатка Полтавської обласної ради Яніна Барибіна. За її словами, саме сьогодні, коли Україна вкотре відвойовує право зберегти себе як націю, право на свою державу і її незалежність, є важливим відновлення національної пам’яті і вшанування тих діячів УНР, хто й 100 років тому відстоював це все. «Сьогодні нас усіх об’єднав Всеволод Петрів. Маємо пам’ятати, передавати історичну пам’ять наступним поколінням. І я переконана, що прийде той час, коли ми будемо достатньо мати наснаги, часу, ресурсів, щоб Ромоданівська громада ініціювала створення нових туристичних маршрутів в пам’ять про події становлення УНР», – наголосила Яніна Барибіна.
Довідково: Всеволод Петрів https://tinyurl.mobi/SQdn народився 2 січня 1883 року у Києві. У кінці 1917 року як начальник штабу 7-ї Туркестанської стрілецької дивізії перебував на Західному фронті. Петрів за одну добу організував із земляків-українців добровольчий полк імені Костя Гордієнка. Полк 17 січня 1918 року дістався Києва, де отаман Петрів на чолі полкової делегації зустрівся з головою Української Центральної Ради (УЦР) Михайлом Грушевським, секретарями військових і земельних справ УЦР. Упродовж 19–22 січня гайдамаки Петріва вели стрілецькі дуелі з бойовиками заводу «Арсенал». Починаючи з вечора 21-го, вони діяли спільно з Гайдамацьким кошем Слобідської України під командуванням Симона Петлюри. Вранці 22 січня спільними зусиллями оплот антиукраїнського заколоту «Арсенал» було здобуто штурмом. У липні 1919 року стає Військовим міністром УНР. На той момент Всеволоду виповнилося 36 років. У липні-листопаді 1919 року обіймав посаду військового міністра УНР в урядах Бориса Мартоса й Ісаака Мазепи. Згодом служив у Генеральному Штабі, отримав чин генерал-хорунжого Армії УНР (1920). У 1921–1922-му був начальником Генерального штабу війська УНР, інтернованого до таборів Польщі, Румунії, Чехо-Словаччини. На еміграції мешкав у Празі, Подєбрадах та Хусті: займався викладацькою і письменницькою діяльністю. З 1948 року — дійсний член Наукового Товариства імені Тараса Шевченка, автор праць з військової історії. Всеволод Петрів удостоєний державних нагород Української Народної Республіки — Хреста Симона Петлюри, Воєнного хреста УНР. Помер 10 липня 1948 року. Похований у м. Аугсбург (Німеччина).
Полтавський офіс УІНП
