Минає сто років з часу загибелі греко-католицького священика, польового духівника Української Галицької Армії, тестя Степана Бандери Василя Опарівського.
Як і сотні інших духовних осіб він зголосився до лав українського війська. Служив у 8-й Самбірській бригаді. У розпал Чортківської офензиви Василь Опарівський перебував у селі Слов’ятин біля Підгайців. Зазнав поранення від вибуху гранати. Його доставили до військового шпиталю, де він помер наступного дня. Поховали 29-річного капелана УГА за величезного здвигу людей та війська на місцевому військовому цвинтарі. Чин похорону звершив настоятель греко-католицької церкви Успіння Пресвятої Богородиці, парох Підгайців, отець Іван Токар.
Сов’єцька влада знищила цвинтар полеглих у Першій світовій війні. Не залишилося жодного хреста. Згодом на цьому місці стали ховати померлих. Невідома й могила Василя Опарівського. Тож пам’ятник йому воздвигнули при вході на цвинтар, біля символічної могили усім героям, які поклали життя за Україну.
Діялося за участі представників влади, духовенства та громадськості. Над пам’ятником майоріли прапори, що їх тримали юні пластуни. Хори підгаєцького греко-католицького Прокатедрального собору Всіх святих українського народу та з села Новосілка супроводжували дійство виконанням стрілецьких пісень. Вклонитися своєму прадіду в Підгайці приїхав Степан Бандера, який від родини склав подяку всім, хто долучився до з’ясування обставин смерті, поховання та спорудження пам’ятника.
Воскресає Пам’ять та Слава українських Героїв. Відтепер, вже у камені, повернувся в Підгайці Василь Опарівський. Він міг служити Богові на рідній Лемківщині, бути щасливим у сімейному житті з дружиною Юлею та донькою Ярославою, яка згодом поєднала свою долю із Провідником нації Степаном Бандерою. Але обрав захист Батьківщини. Поклав на її вівтар життя. Через два місяці після смерті прийшов на цей світ син Василя Опарівського Левко, який загинув в часі Другої світової війни, у Львові, від німецьких куль.
Очевидно, історія із капеланом УГА Василем Опарівським має стати за приклад, аби віднайти, вклонитися і надалі пам’ятати багатьох інших героїв, які «прагнули у люту днину підняти схилену калину, розвеселити Україну».
Григорій Жибак, УІС
