Відновилася національна першість України з футболу.
Треба виокремити той факт, що наша країна однією з найперших у Європі знову дозволила змагання. Звісно, відбуваються вони за умов надзвичайного медичного контролю, засобів безпеки та відсутності вболівальників. Навіть двохмісячна ностальгія за грою мільйонів наразі не відродила минулого інтересу та азарту. Все через порожні трибуни. З екранів телевізорів складається враження, що команди не ведуть боротьбу за першість, а тренуються у спарингу.
Минулої неділі відбувся найочікуваніший матч сезону – «Динамо» – «Шахтар». Нічого особливого. «Гірники» вкотре довели свою вищість. Зумовлена вона, насамперед, наявністю у складі донецьких «зірок» із Бразилії. Власники «Динамо» брати Суркіси вже давно відмовилися від багатомільйонних вливань у команду і роблять ставку на власних вихованців, яким, річ ясна, бракує досвіду і хисту. Натомість, донецький «папа» Ахметов щоразу купує найперспективніші молоді дарування, за якими полюють європейські гранди. Може собі дозволити, адже нині він є абсолютним монополістом на енергетичному ринку країни. Відтак, творить, що заманеться. Аби цей Ахметов не пух від голоду, уряд, який очолює колишній ахматівський клерк Шмигаль, щоразу експериментує над підвищенням тарифів для населення та промислових підприємств. Як і в злодіяннях із газом планують запровадити дві платіжки для оплати за електроенергію. Подейкують про ліквідацію пільгової плати для населення. А чого вартий факт, що у сусідні країни Ахметов подає електроенергію дешевше, ніж реалізує її для українців?!
Очевидно, надприбутки дозволяють цьому татарину «засівати» мільйонами у футбольній сфері. Більше того, молодих бразильців через рік-два він перепродує грандам, але вже за суму, яка у рази перевищує купівлю. При цьому наголошується на якісь міфічній здатності донецького клубу вбачати потенціал у юних гравцях, ставити їх на ноги і давати путівку у великий футбол. Насправді ж усе значно простіше. Гранди також вбачають у юних гравцях потенціал, але не пристають на завищені фінансові умови. Ахметов же не вельми переймається витратами, бо на рівному місці збагачується з кишень українців, які наразі терплять весь цей шабаш.
До прикладу бразильський оборонець Додо. За неповні два роки в «Шахтарі» він привернув увагу заможних клубів. Куплений за лічені мільйони доларів, нині він оцінений у 30 мільйонів «зелених-хвалених»! Саме таку ціну заспівав «Шахтар» у відповідь на пропозицію французького «Парі Сен Жермен». Минулого року Додо міг перебратися до Мюнхена, але Ахметова не влаштувала ціна у 20 мільйонів доларів, які пропонував «Байєрн».
У спину Додо вже дихає двадцятирічний його співвітчизник Маркос Антоніо. Схоже, цей напівоборонець також довго не затримається у таборі «помаранчевих».
А що Суркіси? Чому вони здалися у футболі на милість Ахметова? Річ у тому, що не перший рік брати більше переймаються збереженням своїх статків і боротьбою з особистими ворогами. Їм не до футболу. Але й продати клуб, про що дедалі гучніше закликають чисельні «динамівські» фанати, не хочуть. У багатьох випадків він є непоганим прикриттям, рекламою для них.
Зараз темою номер один є справа про депозити для сім’ї Суркісів на суму 250 мільйонів доларів, які має виплатити багатостраждальний Приватбанк. Та стало відомо, що банкіри биті пси і вгледіли підробку документів. Всі, хто мав бодай якусь справу із Суркісами, не здивуються. Цього разу підроблені підписи директорів їхніх компаній. Звісно, це серйозне порушення, яке «тягне» на кримінальне покарання. Але скільки таких справ було супроти братів. І щоразу вони вилазили сухими із води! Як буде цього разу неважко здогадатися. При нинішній владі все вирішується. Злидні минулися. Особливо, для олігархів. І до бабці ходити не треба, щоб передбачити висновки експертів, до яких звернулися представники Приватбанку щодо проведення почеркознавчої експертизи підписів.
Про що говорити, якщо Суркісам вдається успішно спускати на пси справу про привласнення ними коштів УЄФА! Здавалося, злодіяння перед очі і жодних оправдань не може бути. Проте, не перший рік діло буксує.
Та набирає обертів невдоволення багатомільйонної армії фанатів «Динамо», яке активізувалося після проходження Григорія Суркіса до парламенту в складі «Опозиційної платформи – За життя». Погляди та діяння цієї особи і без того були давно відомі. Ставши депутатом, він остаточно зняв маску. Як і зняла її боксерка Олена Колесник, яка спеціалізується на змішаних бойових мистецтвах. Одеситка, вторуючи президенту, записала «відосік», у якому звернулася до журналістки Яніни Соколової, відомої, зокрема, різкою відповіддю сумної слави Усику щодо його провокаційних заяв, відеозвернень, зйомок у стрічці про московське так зване православ’я.
Ця Колесник стверджує, що у такий спосіб Соколова «хотіла «хапонути» на імені всесвітнього відомого легендарного українця, спортсмена, який прославляє нашу країну, з нашим прапором». Далі 29-річна спортсменка сама собі перечить, бо говорить, що «кожен має займатися своєю справою. Спортсмен – тренуватися і виступати. Політик – захищати наших громадян, гарантувати безпеку і робочі місця, а журналісти – правдиво висвітлювати ситуацію в нашій країні». Далі одеситка взагалі пустилася берега і викликає Соколову на ринг «битися заради Бога». Цікаво, насамперед, якого Бога? Хто є Богом для цієї Колесник? Гундяєв? Путін? Сталін? І чому спортсмен Усик поліз у політику, замість займатися своїм ділом? Де її гідність, коли викликає битися на ринг жінку, матір, яка веде боротьбу з раком?! Чому мовчить, що її кумир Усик злякався виходити на двобій із українським борцем-патріотом Богданом Грицаєм?! Тут все чесно: обидва спортсмени, а не боксерка супроти журналістки!
Таким чином, маємо черговий випадок промосковського «інтернаціоналізму», слов’янського «братерства» з москалями тощо. Прикметно, що сплило знову у боксі! У такий спосіб вкотре підтвердився високий травматизм голови у цьому виді спорту. На часі запровадити якусь програму порятунку боксерів…
Насамкінець, хочу вкотре наголосити. Навіть, якщо б цей Усик переміг у всіх поєдинках планети, здобув усі титули світу, з огляду на його промосковську позицію тріумфи ці не мають жодної ваги, жодної користі для України. Чи потрібне нам таке «прославляння» Батьківщини та прапора?
Григорій Жибак
