І знову світлі допитливі дитячі очі, і чисті нелукаві та неспокушені душі, які, немов родюча українська земля, здатні зродити величний плід – треба лише малого: засіяти у їхню глибінь зерно Божої Правди і Божої Справедливості.
І знову величне свято християнської духовності та української ідеї, свято української молоді та праведного Митрополита Андрея (Шептицького), свято України. І вкотре вже за усім цим стоять найперше ініціатива та бажання місцевої громади – і особливо дивні як на часи корисного розрахунку ентузіазм та бажання наймолодших учасників святкувань, а відтак посильна участь Громадської ради «Святий Юр».
11 травня 2017 року у селищі міського типу (дивне сполучення слів: віддавна у нас побутував термін “містечко”) Великий Любінь на Львівщині за ініціативи Великолюбінської селищної ради, Громадської ради «Святий Юр» та Центру національного виховання ім. Андрея Шептицького відбулося Свято української молоді під гаслом «Андрей Шептицький – це Україна: будівничий, князь, лідер!». Подібні святкування містами, містечками та селами Львівщини тривають уже два роки і, як виглядає, їх інтенсивність ніяк не спадає, а рівень організації, тематична насиченість і фаховість стають від заходу до заходу щораз вищі. Кожна наступна місцевість бере приклад і враховує здобутки попередників та намагається своє свято провести краще та величніше. Не винятком став і Великий Любінь.
У нашому народі прийнято будь-яку справу розпочинати з молитви. Отож свято у Любіні почалось з молебню до Пресвятої Богородиці у місцевій загальноосвітній середній школі. І як «в прадавні добрі часи» до молитви стала уся школа: учні, педагоги й технічний персонал. Якось раптом пригадалось, як десятки літ могутня (у світському вимірі) комуно-атеїстична потуга «розпеченим залізом» витравлювала в душах українського народу, насамперед молоді, найдрібніший порух до Бога, затруювала свідомість безвір’ям, космополітизмом, а навіть погордою та яничарською ненавистю до національних і релігійних святинь. А що з того? Чим сьогодні може похвалитись лукавий? Хіба горами невинно замордованих і ріками крові, та й нестиренною ганьбою і прокляттям у вічності. «Де зараз ви, кати мого народу? Де велич ваша, сила ваша де?» (Василь Симоненко) Так, можна перемогти і уярмити не один народ, можна підбити півсвіту, але ніхто і ніколи не переможе Великого Бога, і ніхто не поставить на коліна українську націю, яка великими жертвами і найвищою жертовністю засвідчила свою вірність Христові та Його Церкві. Як нездоланний Бог, так і непереможний народ, який покладає надію на Нього. І найкращою запорукою цього є молодь, що зростає на ґрунті національних релігійно-культурних традицій та під патронатом праведного Митрополита Андрея. Усе це мимохіть, але так виразно прочитувалось у дитячих поглядах, устах, що промовляли молитву, і порухах рук, що підіймались, аби осінити себе хресним знаменом.
По молитві школа презентувала свої здобутки у різних сферах духовного та фізичного розвитку молоді. Це і виставка дитячих робіт (направду, «очі розбігались» – і навіть якось не вірилося, що так просто, але творчо діти змогли виразити своє бачення світу і свого українського місця у ньому), і змагання з міні-футболу та карате, і оригінальний «танцювально-спортивний» виступ. Цілком природно та логічно, що усе це відбувалось під патронатом та з присвятою великому Митрополитові. Згодом, у часі конференції, в одній з учнівських доповідей було наголошено на тому, яку велетенську увагу приділяв праведний Андрей здоров’ю та фізичному розвиткові нації і скільки праці та коштів вкладав, щоби українці були одними з перших серед цивілізованих народів у цій сфері, незважаючи, що на той час не мали власної держави.
Науково-практична конференція стала кульмінацією свята молоді у Великому Любіні. Попри те, що представники Громадської ради «Святий Юр» вислухали уже сотні доповідей у принаймні п’яти десятках подібних конференцій, все ж укотре змушені були посвідчити дві важливі істини. По-перше, що тема життя, діяльності та духовного і практичного спадку Шептицького є невичерпною – і нині ми лише злегка привідкриваємо велич його особи та незбагненне Господнє післанництво його для новітніх часів буття української нації, а по-друге, що творчий підхід та запал дітей є настільки великим, що з кожного такого заходу святоюрці черпають для себе щось нове, про що або не відали, або ж не звертали на це уваги. Але було у Великому Любіні і те, що вигідно вирізнило це містечко уже на першому етапі конференції: практично усі доповіді були підготовані на високому рівні.
І в цьому, хоча назовні воно й не було презентовано, є велика заслуга педагогів, які зуміли порадити, підказати, зрештою, – відколи вперше дитина переступила поріг школи, – «виліпити» (сформувати) особистість, яка починає робити власні перші уже усвідомлені кроки. Властиво тільки так, на ґрунті християнської і національної ідентичності та доброму прикладі слуги Божого праведного Андрея можна зростити нове покоління лідерів, які на Божому Законі Правди і Справедливості врешті вирвуть Україну з неволі упослідження та лукавства. І саме це є однією з головних причин, чому нинішні «сильні світу цього», новітні «дукачі і можновладці» так панічно бояться Шептицького, і чому, а надто в останні декілька років, чинили розпачливі зусилля, щоби не допустити спорудження пам’ятника Митрополиту у Львові, як також надання імені Климентія Шептицького Музею народної архітектури та побуту у Львові, а ще – влаштування стежки Шептицького у Винниках і подібні недостойні речі, – та надалі чинять усе, аби нація, особливо молодь, не знали свого Пастиря, який своє життя до останнього подиху склав за свою паству.
І немає жодної таємниці у таких вчинках відомих львівській громаді окремих «державних мужів», бо на тлі Юрського Святця аж «очі ріже» їх дріб’язкова та злодійкувата натура. Ба більше своєю демагогічною риторикою та й конкретними діяннями вони якнайкраще проявляють свою антиукраїнську сутність. Воістину, і нашому королівському Львові (і не тільки) постать Шептицького стала універсальним індикатором, який, мов спалах яскраво-сліпучого світла, раптом виявляє, хто з державних чиновників та посадовців намагається щиро послужити власному народові, а хто… Але як кажуть в народі «цур і пек їм», бо не для них це свято і не про них мова. А ми усі хіба можемо потішитись тим, що українська молодь від початків простує дорогою Божих істин і тільки побажаємо їм й надалі плідно працювати на прославу Божу, добро Україні, а нам усім на спасіння і життя вічне.
Завершилась презентація концертом у Великолюбінській дитячій школі мистецтв і нагородженням дипломами, грамотами й подяками Громадської ради «Святий Юр» усіх, хто бодай найменшим чином долучився до організації та проведення цього свята.
Зенон Боровець
