Коли протяжна шеренга наймолодших учасників свята семи- восьмилітніх футболістів, поклавши руку на серце, натхненно співала «Ще не вмерла…», раптом згадались роки московсько-комуністичної окупації України, коли не те що діти, але чимало молодих і навіть зрілих людей ніколи не чули ані слів, ані мелодії національного гімну. Тоді, чисто по-людськи, видавалось неможливим, що цей символ нескореності і нездоланності українського духу у не так уже й віддаленому майбутньому палкою молитвою дитячих уст та й усієї громади знову вільно здійматиметься в небеса до нашого Творця. Пригадалися також і слова віри наших національних пророків «Не вмирає душа наша, не вмирає воля» та, дещо перефразувавши, «Ні, ми живі, ми будем вічно жити! Ми в серці маєм те, що не вмирає!». І направду величним підтвердження цього стало свято української молоді «Андрей Шептицький – це Україна: будівничий, князь, лідер!», проведене 28 квітня 2017 року у шахтарському містечку Соснівка, що на Львівщині. Організаторами свята виступили Громадська рада «Святий Юр», Центр національного виховання ім. А. Шептицького та Соснівська міська рада.
Як і в давні добрі часи, про які не раз чули ми від наших батьків і дідів, святкування розпочались Божественною Літургією у храмі Верховних Апостолів Петра і Павла, яку очолив канцлер Сокальсько-Жовквіської єпархії о. Роман Синицький у співслужінні семи священиків. Найперше, що відразу впало у вічі, це доволі багато вірних різного віку – попри буденний робочий день. Треба зазначити, що члени Святоюрської громади з різними місіями неодноразово бували у Соснівці і кожного разу потверджували й подивляли добрі організаторські здібності, велику працездатність та душпастирську відповідальність місцевого пароха о. Зеновія Буня.
Після молитви і пастирського благословення розпочалась винятково напружена, проте докладно продумана й спланована програма святкувань. Добрий старт задали дитячі футбольні команди Жовкви, Червонограда, Сокаля та Соснівки, які змагались за кубок ім. Митрополита Шептицького в рамках спортивного фестивалю з міні-футболу. Організатором цієї ділянки святкувань виступив тренер Василь Гавалко. Незважаючи на дитячий вік, недосвідченість і помилки гравців, пропущені голи, – все ж переможцями стали усі футболісти; кожен отримав свою заслужену нагороду: грамоти, кубки, медалі і, як належиться, подарунки.
Старші учасники свята молоді на базі трьох місцевих шкіл провели:
– фестиваль української пісні «Голос Руси-України»;
– третій тур Міжнародної науково-практичної конференції «Андрей Шептицький – це Україна: будівничий, князь, лідер»;
– виставку української творчості «Таланти Твої, Русь-Україна»;
– спортивний фестиваль з баскетболу «Український дух, гарт і перемога» на кубок Митрополита Андрея;
– конкурс малюнків, присвячений великому Митрополитові;
– майстер-клас з виготовлення керамічних виробів.
Направду, у цьому вирі різноманітних і різнопланових заходів важко було встежити за усіма подіями – і якби не досконала організація, про що уже зазначалось, таке свято потребувало би для реалізації всього задуманого принаймні два дні. Очевидно, що без педагогічних колективів і керівництва усіх трьох шкіл, зокрема директора ЗСШ № 7 Ірини Мокрій, директора ЗСШ № 14 Наталії Щербань та директора ЧНВК № 13 Любові Парійчук, реалізація подібного масштабного дійства була би неможливою. А попри участь у конкурсах, змаганнях, конференції та інших заходах, запрошені мали ще й нагоду відвідати краєзнавчі музеї у двох школах, що виявилось ще однією приємною і дивовижною несподіванкою. Дивовижною, бо, теоретично, жодних підстав для створення подібних музеїв не було, адже місто Соснівка постало у радянські часи як новобудова, заселена щойно прибулими мешканцями – то ж звідки там взятись старовині? І все ж ентузіазм учнів та наставників-педагогів вчинили неймовірне: на здавалось «порожньому місці» було зібрано чимало експонатів, які гідні експозиції у музеях великих міст. Але найбільше з побаченого вразив той пієтет, з яким учні ставились до духовних скарбів своїх предків: у дитячих очах виразно прочитувалась гідність і гордість за приналежність до великої європейської та культурної української нації.
Ще одна з характерних рис соснівського свята – чисельна і активна участь духовенства регіону. Зокрема важливою була присутність священика УАПЦ о. Миколи Винара. Взаємна повага, співпраця у вихованні молоді на християнських засадах, жертовне служіння своєму народові парохів УГКЦ та УАПЦ є ще одним «феноменом» Соснівки гідним для наслідування в усій Україні. Участь обидвох соснівських священиків (і всього прибулого духовенства загалом) в усіх етапах свята молоді, з одного боку, стала промовистим символом єдності духовного та мирянського станів, які спільно творять Церкву Христову, а з іншого, присутність священиків різних українських конфесій була виявом прагнення релігійної єдності українців, якої нам так бракує, особливо у нинішній час московитської агресії. В різні часи історії України речниками такої єдності були як православні так греко-католицькі владики, зокрема Веньямин Рутський і Петро Могила, Іларіон Огієнко та Андрей Шептицький, Йосип Сліпий та багато інших. Виходячи виключно з людської логіки, об’єднання українських Церков у найближчій перспективі виглядає не надто оптимістично. Проте, «що неможливе є людям, можливе для Бога» [Мт. 19:26; Мр. 10:27; Лк. 18:27], і за молитвами владики Андрея та нашими спільними стараннями кожна така акція неминуче зближує той благословенний день єднання.
До сказаного треба додати ще не менш важливу роль міської влади, без зацікавлення і дієвої участі якої подібне свято також було би неможливим. Як часто урядовці чи очільники різних рівнів у подібних заходах беруть участь тільки на етапі відкриття, привітального слова, а далі, посилаючись на невідкладні господарські справи, тихцем зникають у невідомому напрямі. Натомість у соснівської міської голови Ірини Харчук живий непідробний інтерес, а до певної міри навіть азарт, був відчутний до самого завершення дійства. І з усього було видно, що для міського керівника Соснівки проблеми духовно-національної формації молоді є не менш важливими, аніж пекучі проблеми міської господарки.
Того дня у Соснівці відбулось направду грандіозне свято, яке уже назавжди залишиться в історії міста, і в його успішній реалізації у рівній мірі є заслуга усіх чотирьох суб’єктів: Церкви, міської влади, педагогічних колективів і, звичайно, учасників. А на завершення святкувань виявилась ще одна несподіванка – посвячення фігури Ісуса Христа у центральному холі 13-ої школи. І як би законодавство не намагалось «розлучити» Школу і Церкву, – все ж саме життя засвідчує, що ці дві інституції є взаємно потрібними і воістину невіддільні одна від одної.
Цей день приніс ще чимало різноманітних позитивних думок і вражень, але одну сентенцію таки варто навести. В часі святкувань якось спало на гадку, що Соснівка та будь-який населений пункт крайнього Сходу України є такими ж самими шахтарськими містами, у яких мешкають такі ж самі люди. А проте певна ментальна, культурна, духовна відмінність відчувається. У цьому є багато причин, і одна з найголовніших – та, що на Заході України майже на три десятиліття був коротший період московсько-більшовицької окупації, внаслідок чого не було перервано духовної тяглості поколінь. В радянські часи західноукраїнську молодь від національно-релігійної деградації та манкуртизації рятувала «хатня» батьківська та дідівська традиція. Нині, поряд з традицією на захист молодої людини, стають Школа та Церква. На Сході ж декілька поколінь поспіль кулями та голодоморами комуна нещадно випікала навіть найменші паростки християнської духовності та національної ментальності. І тільки праця та час спроможні багато що повернути на свої місця. У цьому «Святий Юр» щоразу переконується, коли його представники контактують чи вирушають у східноукраїнські області, але це є великою темою інших коментарів.
