Ви бачили в історичних фільмах, як воюють різні народи?
Росіяни – у патріотичному надриві: «За родіну, за Сталіна!» А от українські козаки із легкістю та гумором. На зразок: «Славно ми під Трапезундом погуляємо!»
Такого козака я знаю і бачив на власні очі. Бахмутський напрям. Другу добу штурмують «вагнерівці». Більше половини бійців нашого взводу поранені. Я окопуюся у своїй позиції. Звикаєш і до свисту куль, і до близьких прильотів. Але, м’яко кажучи, обстановочка неприємна. Хочеться висовуватися по-мінімуму.
А тим часом цією посадкою туди-сюди гуляє «Рембо» – заступник командира роти. Дивлюся на нього, і таке враження, що він потрапив не в найгарячішу точку світу, а на весілля. Гумор, енергія, драйв! Жодного пафосу. Чистий героїзм.
Вперше ми заповажали «Рембо» ще на Херсонщині. Тоді росіяни розбили снарядами одну з наших позицій. Загорілася трава, почали розриватися боєприпаси. Патрони вибухали, кулі хаотично розліталися. На позиції лишався «Дон». Без свідомості. «Рембо» витягнув із розбитої позиції контуженого «Дона». Так він продовжив «Дону» життя ще на пів року. До боїв під Бахмутом…
Також був штурм Правдиного, де «Рембо» був у групі добровольців. Але то окрема історія. Повернімося до Бахмута. Штурм позицій роти чергується з прицільними артобстрілами. На прохання по рації про допомогу, у відповідь традиційне: «Тримайтеся».
Поки «на верхах» щось вирішують, прямо на полі бою «Рембо» знаходить десантників з бронетранспортером «Kirpi». Час від часу «Рембо» на «Kirpi» крубнокаліберним кулеметом змішує «вагнерівців» із землею. І стає значно веселіше.
Також на цьому «Kirpi» вивозять тяжких поранених. Один з рейсів евакуації. Дорогою «Рембо» бачить наш міномет. Каже: «Брате, потерпиш?» І пішов передавати мінометникам координати, куди насипати, щоб прикрити наших. Обмінявся контактами і потім наступні кілька днів мінометники нас прикривали за координатами, які «Рембо» скидав телефоном.
Ніч. Ще в обід за наказом наша рота відтягнулася на кількасот метрів, щоб далі тримати оборону. Але на колишніх позиціях лишається тіло загиблого побратима. Чи захоплені позиції «вагнерівцями» – невідомо. «Рембо», командир роти і кілька десантників пішли на евакуацію тіла. І забрали. Родина змогла попрощатися зі своїм героєм.
Через кілька днів «Рембо» з групою бійців відмовилися виконати наказ про відхід. Вони прийняли бій і покришили елітну групу «вагнерівців». Відео після цього бою з тілами ворогів ще кілька днів активно гуляло мережею. Але ніхто так і не дізнався, хто ж воював там по наш бік і коментував за кадром: «Ну шо, доштурмувалися?»
Не знаю, скільки б ще «Рембо» гуляв бахмутськими полями, якби не ворожий «ВОГ». Наступного разу побачилися ми з «Рембо» вже в госпіталі. В його тілі і ногах були осколки. А «Рембо» сміявся і жартував з медсестрою, яка везла його в колісному кріслі.
«Рембо» відновлюється, щоб знову стати в стрій. Не знаю, чи дадуть йому заслужений орден, чи знову лише випишуть якусь грамоту. Але є десятки людей, які знають, що вони живі лише тому, що є «Рембо».
Невимовна повага тобі, воїне і друже! Тому, хто вміє сміятися у вічі смерті.
Андрій Рибалко
