Романові Ковалю 60. З них половину він присвятив жертовному і, як на мою думку, що головне – результативному служінню своїй Україні. Романа я знаю давно – майже половину його козацького життя. Доля звела нас у бурхливому і вагітному незалежністю 1990-му і відтоді йдемо поруч.
Мені важко оцінити його вклад, здобутки і досягнення. Важко бути «об’єктивним». Не тому, що маю мало інформації, чи маю особливе ставлення до цієї, без перебільшення, постаті в новітній українській історії (а таки маю). І не тому, що вже майже 30 років вважаю за честь бути його другом. Насамперед тому, що те, що пише, робить, організовує, творить Коваль, дуже часто дає плоди аж через роки, а то й десятиліття. Чи то його публіцистика 90-х, чи історичні дослідження, меморіальні заходи, мало хто на початках розумів сенс і сутність його ініціатив та ідей. Зате критиканства і звинувачень не бракувало. І не лише від відвертих чи прихованих ворогів чи колаборантів, але й від недалекоглядних та переляканих «соратників». Проте щире, правдиве, часом болюче слово відзивалося в серцях, пробуджувало почуття, визначало орієнтири, виразно вказувало на ворога, ініціативи мобілізували послідовників і організовували соратників і справа рухалася. Минулого року, впорядковуючи і готуючи до друку книгу Коваля «Здолати Росію» просто знову впивався його текстами початку 90-х: «А казав же! А ж попереджав!»
Події кінця 80-х та початку 90-х минулого століття запалили та проявили чимало кого і чимало що. УГС-УРП, УМА-УНА, СНУМ-СУМ, ДСУ стали своєрідним інкубатором, таким собі ферментом для доволі цікавого і чисельного кола патріотів. Але скільки з того покоління лишилося на марафонському шляху національного служіння? Скільки не зійшло з дистанції, не пішли у внутрішню чи зовнішню еміграцію, не схилили буйних голів під тягарем обставин, не зневірилися, не продалися, не розчарувалися, не зійшли на манівці чи нанівець? Лише одиниці. Серед них і Роман Коваль. З 1991 року редактор газети «Нескорена нація»-«Незборима нація» (ось тримаю в руках вже 398 число), з 1993 року – лідер націоналістичної організації «Державна Самостійність України», з 1996-го Президент Історичного клубу «Холодний Яр», блискучий публіцист, автор, співавтор, упорядник, редактор не одної сотні вартісних книг і видань, радіопрограм, сценаріїв до документальних фільмів, організатор вшанувань борців за Україну, презентацій, конференцій… Бо «Україна мусить бути!»
Бо Роман Коваль знає національну правду. Він знає, що нація своє звершення отримує у власній соборній національній державі, що за цю державу треба боротися, опираючись на власні сили, організовуючи і мобілізовуючи їх, що Росія без бою Україну не відпустить, що «воскресають лише там, де є могили» і де знають і шанують власних героїв…
Якби мене попросили в кількох словах дати характеристику ювілярові, то я би насамперед виокремив такі, сьогодні вкрай рідкісні, риси, як неабияка працелюбність і працездатність, нелукава щирість і непідробність, органічний національний патріотизм.
Часто ловлю себе на думці, як же ж пощастило нам усім, що на початку 90-х Горліс-Горський своїм «Холодним Яром» запалив і унапрямив Романа Коваля, що саме Роман взявся досліджувати і відроджувати історію визвольних змагань часів Національної Революції та вшановувати її героїв. Я пригадую, як то все починалося, коли ми на вшанування в Холодний Яр добиралися лише кількома автами, всі знали один одного, вміщалися в одному готелі в Чигирині. А тепер! Побачите, скільки людей збереться в Холодному Яру на ці вихідні! От тільки чи розкажуть про цю подію на центральних телеканалах та на радіо? Чи напишуть про неї тиражні видання? Навряд чи…
В час тріумфу блазнів, в час інформаційного засилля «жонглерів словами», безпринципних, лукавих, тріскотливих «безідейних суєсловів» отой «кличний дзвін доби» невтомно продовжує розгойдувати Роман Коваль. Почуймо його. Почуймо його правду.
Ну і звичайно запрошуємо на творчий вечір Романа Коваля з нагоди його 60-ліття та 30-ліття громадсько-політичної діяльності, який розпочнеться о 18.00, 17 квітня в колонній залі Київської міської ради (Хрещатик, 26, 2-й поверх).
Привітаємо!
Віктор Рог
