Північно-Американські журналісти та українські проблеми

Йосиф Сірка

Недалеко Нью Йорка (біля 140 км) у мальовничій природі гірського масиву під назвою Catskill Mountains (походить від голандського cat creek – котяча річка, назва, що залишається загадкою) розташована українська оселя „Союзівка”. Союзівкою її назвали, бо ініціатором її заснування і розбудови був Український Народний Союз, який є найстаршою українською організованою установою не тільки на Північноамериканському континенті, але й в Україні. Заснований 1914 р. Руський Народний Союз згодом змінив назву, під якою він відомий українцям усього світу – УНС.

Тобто українські діячі США вже понад сто років розуміли, що не можна залишати нашу першопочаткову назву і не давати москалям нагоду привласнити собі і здобутки українців на американському континенті, як вони це зробили з Русю-Україною. З одного боку українці діаспори (зокрема старої еміграції) російської мови не знали, то їх не можна було зараховувати до „своїх”, але Путін цього не знає, бо вважає, що ми маємо одну мову, одну віру (і тут він також помиляється), тому краще змінити назву. Зрештою, назву своєї національності поміняли ж і французи і німці та декотрі менші народи.

Від самого початку свого існування УНС був тою організацією, яка не тільки видавала та видає найстаршу україномовну газету „Свобода” (заснована отцем Грушкою 1893, а з 1894 р. стала друкованим орґаном УНС, з 1921 до 2010 щоденна газета),але й згуртовувала українців і допомагала їм. УН Союз розпочинав свою діяльність з асекурації (зукраїнізоване Insurance), тобто, забезпечення,яке відоме в Україні під назвою страховка. Сьогодні це потужна українська організація США з потужним капіталом.

І саме у згаданій оселі минулого тижня відбулася ІІІ Конференція Спілки українських журналістів Північної Америки (СУЖПА). Йдеться не про всіх журналістів, бо їх було б неможливо зібрати з величезних просторів США та Канади на пару днів – кожен з них працює в редакціях газет, журналів, радіо та телебачення. Тому участь обмежилася на учасників з українських ЗМІ із Нью Йорка, Джерзі Сіті, Вашинґтона, Денвера, Торонта, Монреалю, Едмонтону. Спонсором Конференції були Українські Кредитові Спілки з Нью Йорку, Джерсі Сіті, Чикаґа

Вперше за історію існування Спілки Українських Журналістів Пінічної Америки до журналістів приїхав з доповіддю посол України в Канаді Андрій Шевченко. Участь обіцяв і Надзвичайний та Повноважний Посол України у США Валерій Чалий, але заанґажованість у Вашінґтоні була важливішою і його відсутність була заповнена листом-вибаченням за порушення обіцянки з побажаннями успіху журналістам.

Конференція відбулася на високому організаційному рівні, про який подбала голова Спілки УЖПА Рома Гадзевич.

Вже сама доповідь амбасадора А.Шевченка „Напередодні 25-ої річниці Незалежної України” надала тон Конференції. Пан Шевченко, колись сам активний журналіст, виявив цілковите порозуміння проблем українських журналістів Північної Америки. У своїй доповіді він проаналізував ситуацію в Україні, шляхи запровадження реформ, боротьбу не тільки на східному фронті з Росією, але й боротьбу з корупцією, з неоголошеною інформаційною війною, яку провадить Росія проти України. Він висловив думку, що нам всім слід працювати на поліпшенні іміджу України, бо українці мають чим гордитись.

infowar

Саме на дні Конференції журналістів припав і політ вантажного найбільшого літака у світі українського транспортного літака „Мрія”, який перевіз турбіну, вагою понад 170 тон з Праги до Австралії. Ця вістка викликала захоплення українським літаком не тільки в Австралії, але й по цілому світі, а це ж „продукт” українських інженерів, українських розуму і рук. Та не тільки „Мрією” можна похвалитися – вирощування зерна та олії ставить Україну у перший ряд країн-експортерів, а українські ракети та найновіша зброя посідають також передове місце серед якісних продуктів.

З великим зацікавленням учасники Конференції послухали інформацію Мирослави Ґонґадзе та Ганни Гомонай про статус медії в Україні. М.Ґоґадзе відома зі своєї праці в Голосі Америки. Дружина амбасадора Г.Гомонай, як колишній журналіст телеканалу Інтер розповіла, як канал фальсифікував вибір телеглядачів „Великий українець” (2008 рік), коли було ясно, що глядачі можуть обрати Степана Бандеру. Замість нього „вдалося обрати” історичну постать Ярослава Мудрого, яку „висунув” тодішній міністр освіти Д.Табачник. Вона звернула увагу на те, що військовими журналістами в Україні є переважно жінки та згадала Олега Забіянчука, журналіста, який загинув від ракети російського града.

Колишній голова Світового Конґресу Українців А.Лозинський, який відомий своїми численними публікаціями в українській та англомовній пресі, згадав про 4 хвилі української діаспори та про їхні відмінні проблеми. Він зазначив, що „допоки існуватиме Росія – ми приречені на боротьбу з нею, бо вона нас хоче знищити”.

Відомий журналіст та автор численних публікацій англійською В.Кіш у своєму виступі навів статистичні дані про різні українські організації в Канаді. Його аналіз зможуть використовувати у своїй праці журналісти української діаспори.

Поради та аналізи, як поширити правдиві новини про Україну, щоб перемогти в інформаційній війні, яку веде Росія проти України містилися у виступах М.Боцюрківа, Д.Діґуць та С.Бандери, який приєднався до Конференції через скайп. Через скайп ділився своїм досвідом та порадами і А.Головатий з Торонта до теми „Інтернетні джерела та соціяльні медія-мости”.

Другий день Конференції розпочався доповіддю С.Ґеника-Березовського „Українська мова”. Він навів статистичні дані про вживання української мови у ЗМІ, які свідчать про цілковито неефективну мовну політику, незважаючи на її державний статус мови. Учасники Конференції жахнулись від статистичних показників, які свідчать про неймовірне звуження вжитку української мови не тільки на книжковому ринку України, але й у численних телевізійних та радіопрограмах.

В дискусії відзначалося, що у Словаччині парламентаріїв, чи держслужбовців штрафують (фінансово) за незнання державної мови. В Україні ж стало модою, через неграмотного міністра (чи держслужбовця, мов би через „троянського коня” ) вживати мову окупанта, що помічаємо з міністром Аваковим, який, при своїх здібностях, досі вдається до мови аґресора, хоч твердить, що він з ним бореться.

Учасники ІІІ Конференції СПЖПА вирішили листом до редакції газети висловити своє обурення опублікованим на сторінках „Української правди” першого інтерв’ю нового Прем’єрміністра України В.Ґройсмана російською мовою. Цей вчинок учасники розцінили мов демарш інтернетної газети до Міжнародного конкурсу української мови, нагороди якого вручали учасникам-переможцям у Києві саме в часі появи сумнозвісного інтервю.

Про підготовку до відзначення 75-ої річниці пам’яті жертв нацистського злочину у Бабиному Яру в Києві інформувала журналістів директор комунікації Українсько-Єврейських Зустрічей (УЄЗ) Н.Федущак. Ця організація започаткувала своє існування ще 2008 р., як спільний проєкт, в якому беруть участь українці єврейського та християнського походження і представники інших націй в Україні, Ізраїлі та діаспорі.

Пані Федущак зазначила, що „Українсько-єврейська зустріч – це ініціатива, заснована на переконанні, що ці два народи можуть багато виграти від кращого розуміння як свого спільного історичного досвіду, так і досвіду кожного з них окремо – в усій його складності”.

ІІІ Конференція СУЖПА закінчилася обранням нового керівництва на чолі з директором української телепрограми Контакт в Торонті Юрієм Клюфасом. Без сумніву, що Конференція була дуже плідною і кожний учасник мав змогу активно залучитися до її праці в численних дискусіях.

Всі були тої думки, що Україна рухається в правильному напрямку, але дуже повільно. У „всеохоплюючій” корупції не можна звинувачувати лише оліґархів, пояснювати її станом війни з Росією, але й слід швидше запроваджувати реформи, збуватися совка, який часто зустрічаємо і в рядах української діаспори.

Учасники Конференції були спільної думки, що в інформаційній брехливій війні Росії проти України найкращою зброєю для нас залишається й надалі правда. А правду не купиш – її слід поширювати не тільки в Україні, але й у всьому світі і саме тут можуть багато зробити задля її поширення не тільки українські журналісти Північної Америки, але й журналісти в Україні та по всьому світі.

Торонто, 1.6.16 р.

Поділитись
Коментарі

Читайте також

Мультимедіа