У найпершому в Новому році дописі згадую Провідника Степана Бандеру не тільки з нагоди його народин, а благословилося йому на світ Божий 1 січня. Упродовж усього життя чільний діяч національно-визвольного руху гартував своє тіло, любив біг і плавання, фізичні вправи. Кожний день розпочинав із руханки.
Не чужими для Бандери були й події у великому спорті. Зокрема, у 50-х роках минулого століття, перебуваючи у Мюнхені, він цікавився тамтешніми командами – «Байєрном», який, і це прикро констатувати, й нині більшість українців знають і називають на манер московського перекладу «Баварією», та «Мюнхен-1860». Прикметно, що саме за останній уболівав Степан Бандера. Робив це з огляду на більш кепські справи у цій команді, хитке фінансове та матеріальне становище, інші чинники. Резонно вважав, що треба підтримувати слабкішого. Бував іноді й на «Грюнвальдер-Штадіон».
Можна лише гадати, за яку команду вболівав би він в Україні, якби не московська окупація, якби існувала тоді національна першість України. Спадають на думку львівські «Карпати». Поза всяким сумнівом, саме цей клуб, його багатотисячна армія прихильників, є ініціаторами впровадження в сучасний український футбол бандерівських гасел, національних кольорів, пісень. Саме фанати «Зелених левів» є виховниками національної свідомості з-поміж уболівальників. Нині вже нікого не дивують перегуки на стадіоні між, скажімо, прихильниками луганської «Зорі» та чернігівської «Десни» – «Слава Україні! – Героям слава!», виконання національного Славня або нев’янучої івасюкової «Червоної рути».
Під час окупації москалями Криму та частини східних українських теренів, уболівальники «Карпат» були головними ініціаторами об’єднання всього фанатського руху у боротьбі з агресією Кремля. Тоді всі без винятку клуби закопали сокиру футбольної війни і стали єдині в ім’я Батьківщини. Національні гасла й пісні ширяться нині міжнародними аренами. Футбол – гра мільйонів. Завдяки і фанатам про Україну і її боротьбу з одвічним московським ворогом знає світ.
Кумедний випадок стався під час останньої континентальної першості, коли уболівальники збірної України, на матчах за участі «жовто-синіх», виконували вже світової слави хіт про кремлівського карлика Путіна, в якому наголошується, ким саме цей ліліпут є. Українцям у веселому пориві допомагали співати й прихильники інших збірних. Спершу Москва не подавала виду. Та, врешті, зірвалася й наполягала навіть на дискваліфікації збірної України.
Гравці львівських «Карпат» найпершими, початком 90-х минулого століття, коли Україна відновила свою Незалежність, зодягнули синьо-жовту форму, щойно привезену з Канади. Благословилося мені бути тоді разом із колегами-політехніками на вщент заповненому стадіоні «Україна». Не передати ті відчуття, як вітала команду багатотисячна арена. Згодом, у національних кольорах матчі чемпіонату України проводило київське «Динамо», інші клуби. А після 29 квітня 1992 року, коли національна команда України провела в Ужгороді свій найперший офіційний поєдинок супроти мадярів, жовто-синю форму, резонно, дружини перестали зодягати.
Згодом, у вересні 2014 року, «Карпати» з міста Лева знову стали новаторами і законодавцями моди в українському футболі. Біля пам’ятника Степанові Бандери було презентовано червоно-чорну форму. Раніше львів’яни вже зодягали її, а робили це лічені рази, зокрема у фіналі Кубка України 1999 року.
Наголошувалося, що «червоно-чорні кольори мозолять очі прихильникам іншої історії, ФК «Карпати» ніколи і за жодних обставин не відмовиться від того, чим пишалися наші діди і батьки, а тепер пишаємося ми, галичани – нашою самобутністю, етнічним колоритом та незламним духом боротьби». Тоді до заходу долучилися й ветерани УПА. Голова Крайового Братства вояків ОУН-УПА Олесь Гуменюк, відданий уболівальник «Карпат», розповів як молодь захищала свою землю і звернувся до гравців: «Тепер ви стали справжніми бандерівцями».
Упродовж усієї історії «Карпат» основною була форма у зелено-білих кольорах, а запасним варіантом донині вважається червоно-чорна. Прикро, що власники клубу довели його до ручки і нині команда виступає лише в Другій лізі національної першості. Доводиться знову йти до вершин, відвойовувати колишній статус і престиж клубу. Не злічити, скільки відомих «зірок» футболу у різні часи виступали у Львові. Були вони взірцем не лише на футбольному полі. Знані й патріотичними поглядами.
Легендарний вихованець львівського футболу Олег Лужний, якому судилося виступати й у Великій Британії, бути капітаном збірної України, слушно наголосив, що гравців, які поїхали виступати в Московію, назад, в Україну вже не потрібно впускати. Коли йшлося про нинішнього гравця ковалівського «Колоса» Андрія Богданова, який свого часу подався до «Ростова», Лужний був категоричний: «Треба дати йому депортацію з країни – і все. Що він за футболіст такий? Він не може грати в Україні, чи що? Я не розумію. Чехія, Білорусь – поїдь куди-небудь, тільки не в Росію».
Схожу заяву зробив інший відомий гравець «Карпат» Артем Федецький: «Будемо жити добре чи погано – я ніколи туди не поїду». Пригадав, як московський «Спартак» давав за його перехід 7-8 мільйонів євро, але дістав відмову. Як їздив на передову і що хотів би, щоб «українські гравці, які йдуть виступати в чемпіонат країни-агресора, поїхали у зону АТО та подивились в очі нашим військовим, які боронять кордони України». А ще Федецький запевнив, що і його син ніколи не поїде виступати в чемпіонаті Московії.
Здавалося б, усе так, патріотично, щиро. Але, жодним чином Федецький не згадує свого друга і земляка-волинянина Анатолія Тимощука, який грав у Московії, а нині входить до тренерського штабу санкт-петербурзького «Зеніта», не цурається так званої георгіївської стрічки, ставить квіти до ворожих монументів, і так далі, і таке інше. У своїй заяві Федецький відкрив нам Америку. Виявляється, з москалями «ми були добрими сусідами, не було таких конфліктних ситуацій, як зараз».
І найголовніше, Артем Федецький прагнув потрапити до Верховної Ради від сумної слави збіговиська, яке прикривається ширмою «слуг народу». Балотувався на Львівщині, то ж йому не судилося здійснити мрію. Доводиться нині бути футбольним експертом на телеканалах Ахметова. І до бабці ходити не треба, що виступати в Московії чи репрезентувати сумнозвісних зелених «слуг» – однакова ганьба перед Україною, українським народом.
Бере початок новий спортивний сезон. Боротьба триває. І не лише на аренах і стадіонах. Відбуватиметься вона під новим гаслом-піснею, яка збагатила арсенал українських уболівальників: «Батько наш Бандера, Україна мати, ми за Україну будемо воювати».
Григорій Жибак
