Шість дійсних членів Пласту – Національної скаутської організації України – стали народними депутатами України.
Троє – в мажоритарних округах.
Троє – жінки.
Вперше в історії України депутатами стали вихованці організації із найвищими можливими скаутськими ступенями – пластунка-вірлиця Наталя Піпа (по мажоритарному округу) і гетьманський пластун-скоб Роман Лозинський (по списку “Голосу”).
Для розуміння: ступінь гетьманського скоба за всі понад 100 років праці Пласту здобуло всього кілька десятків юнаків.
Інші четверо вихованців-депутатів із тих, хто відроджували організацію 30-ть років тому.
Є серед них Андрій Парубій – у списку “Європейської солідарності”. Але є і наймолодший депутат парламенту Святослав Юраш, який кілька місяців відвідував сходини в одному юнацькому курені та спробував один з наших таборів (сподіваюсь, що його позиція по закону про українську мову буде змінена).
У новому скликанні парламенту пластуни, його вихованці та причетні до відродження Пласту вперше складатимуть більше 2% депутатів. Це не 50-80% як у парламентах країн G7, однак це, нарешті, вже початок.
Пластуни є майже в усіх фракціях парламенту. Є також і двоє позафракційних.
Колись давно, один із лідерів Пласту – педогог і бойовий офіцер Северин Левицький писав, що одним із завдань українського скаутингу є політична консолідація нації.
Щоб пластуни у різних партіях, попри різні політичні погляди чи партійні програми, досягали між собою порозуміння.
Бо так чи інакше у своїй праці будуть опиратись на пластові цінності. Ключова із них – Вірність Богу та Україні.
Однак, це літо символічне не лише парламентськими виборами. Рівно 30 років тому в Україні було проведено перший літний табір відродженого Пласту.
Табір цей на ротаційній основі зібрав понад 100 учасників із кількох областей.
Над табором, а це було ще за 3 роки до розвалу СРСР – гордо майорів синьо-жовтий прапор незалежності. Поруч вільно розвивався (вперше, публічно, після другої світової війни) і червоно-чорний прапор пам’яті героїв, які загинули за незалежність України.
Табір тривав від 10 липня по 4 серпня.
В одну із неділь в гості приїхали лідери двох найпотужніших українських підпільних “антісоветських” мереж, які не припиняли своєї дії впродовж усіх страшних десятиліть радянської окупації.
Це були отець катакомбної УГКЦ Ярослав Лесів та дисидент, останній провідник бандерівської ОУН у підрадянській Україні Зиновій Красівський. Обоє – активісти гельсінської групи.
28 липня 1989 року – після святої літургії біля спеціально спорудженого престолу під українським національним прапором пластуни Куреня ім. Романа Шухевича, створеного під час табору, урочисто склали Присягу на вірність Богові та Україні. Це була перша пластова присяга в Україні після другої світової війни.
Того літа прапори попередніх поколінь перейняла у свої руки молодь – відроджений Пласт.
Серйозність ситуації чітко розуміли представники апарату окупаційного режиму – 4 серпня дитячий табір був силою розігнаний за участі КДБ.
Однак чисельні протести та публікації-виправдання у комуністичній пресі стали одним із драйверів масового поширення пластового руху Україною.
Протест 1989 року проти утисків Пасту. Архівне фото
За ці 30 років пластуни були не лише на різних прощах і катехизаціях, тисячах вишкільних таборів по всій Україні, але й ставали одними з лідерів розвитку громадянського суспільства.
Особливо помітною стала участь у помаранчевому, мовному майданах і в Революції гідності. Коли виросли перші покоління відродженої організації.
Мало хто знає, що Пласт – єдина глобальна українська молодіжна організація, у якій обов’язковою є українська мова.
Всі заняття – лише українською. Тому не дивно, що кілька комендантів мовного майдану і значний відсоток голодуючих (навіть тоді, коли партії пішли) творили пластуни.
Це вони робили за власним покликом сумління, бо мова – це одна з ключових цінностей вірного Україні пластуна і пластунки.
А під час Революції гідності Пласт у перші ж дні, тоді ще маленького протесту, видав заклик до дорослих членів організації: діяти так, як підказує совість та пластова присяга (це звернення, як голова Пласту в Україні тоді підписав Ярослав Юрчишин – тепер теж став народним депутатом).
Серед перших побитих режимом студентів було щонайменше 10 пластунів і пластунок, які не пішли з Майдану (всі вони, до речі, й далі є активними дійсними членами Пласту).
Пластуни стихійно самоорганізовувались: встановлювали перші намети і ставили перші барикади на майдані.
Десятки пластунів – спільно із побратимами з партнерських організацій – створили зародок Самооборони майдану, а відтак першу сотню, яка згодом розгорнулась у 14-ту і 15-ту (остання була чітко “пластовою”).
Інші стали співстворцями “Євромайдан-SOS” тощо.
Ті події – винятки. Бо життя таке.
Основна ж мета Пласту – виховання відповідального громадянина, здатного організувати і ефективно розвивати свою громаду.
Сподіваємось, що у найближчі 5-ть років Пласт зможе максимально займатись своїм призначенням – вихованням дітей та молоді, законопроект про Пласт буде підписаний президентом, а вихованці організації будуть ефективними у парламенті та місцевих радах.
А 50-ліття відродження Пласту в 2029 році, сподіваюся, ми зустрінемо, як найпотужніша скаутська організація на сході Європи.
І 80-тисячний австрійських рух пфадфіндерів, і понад 100-тисячний рух польських харцерів будуть гордитись українцями. Бо ми таки реалізуємо мрію Богдана Гаврилишина – в Україні буде 500 000 пластунів, і за долю країни він (вже на небесах) буде спокійний.
Ну, а в парламенті та в громадах пластуни розриватимуть уяву можливої ефективності у західних стартаперів.
Бо, як сказав основоположник світового скаутингу, генерал британської армії лорд Бейден Поуел: “Нація завдячує свої успіхи не так силі зброї, як силі характеру своїх громадян“.
З 30-літтям відродження Пласту! СКОБ!
