Після тривалої та складної недуги в Києві 20 лютого на 73-му році життя відійшла у вічність
Світлої пам’яті Віра ЛАВРИНЕНКО-ГАЙДАМАХА –
заслужена громадська діячка в західній діаспорі та, з 1993 року, в незалежній Україні, активна й провідна діячка Спілки Української Молоді (СУМ), почесний член СУМ в Україні, обдарована виховниця молоді, талановитий вишкільник дружинників та успішний комунікатор, член ОУН (б).
Світлої пам’яті Віра Лавриненко народилася 20 травня 1947 року в Німеччині, у таборі ДіПі в Ашаффенбурзі. Її батько Микола Лавриненко походив із села Нова Гнилиця на Харківщині, а мама Тетяна Сидорова була родом з Орлівщини над річкою Самарою, біля Новомосковська. Німці їх насильно вивезли на примусові роботи до нацистської Німеччини, там вони вперше познайомилися і після закінчення війни відмовилися насильно повернутися до СССР.
У 1948 р. Микола Лавриненко за контрактом виїхав до Бельгії на працю у вугільних шахтах, за ним туди переїхала його родина. Вони поселилися в місці Звартберг, у фламандській провінції Лімбург. Відтак, у Віри появилися іще шестеро сестер й один брат.
Освіту й світоглядну формацію світл. пам. Віра Лавриненко отримала передусім у родині свідомих батьків, які були серед перших, які в еміграції створювали парафії для УАПЦ. Середню освіту вона здобула в католицькому Дівочому ліцеї в м. Генк, де поряд із формальним навчанням про виховання дівчат дбали монахині чину Пресв. Любові. Паралельно вона освоювала основні знання з українознавчих предметів у системі українських суботніх шкіл та на вишколах як у сумівському осередку Звартберг, так і на молодіжних таборах і на курсах УВУ в Мюнхені.
У 1968 р. Віра Лавриненко отримала запрошення від Дирекції «Рідної Школи» в Мюнхені, де їй доручили керувати виховною працею в Українському інтернаті. В ньому гуртувалися українські діти з усієї Німеччини, які навчалися в німецьких школах, а вечорами отримували додаткові лекції з українознавства. Згодом, продовжуючи навчання на німецьких вечірніх програмах та на курсах із підвищення кваліфікації педагогіки та психології, Віра Лавриненко перейшла працювати у структурі Діяконії протестантської Церкви в Мюнхені, де вона опікувалася дітьми у Дитячих Будинках.
У 1972 р. Віра Лавриненко одружилася з сумівцем Андрієм Гайдамахою, який із Бельгії за нею переїхав до Мюнхену і працював професійним журналістом в українських ЗМІ. З 1993 року Покійниця переїхала жити і працювати разом із чоловіком на постійно в Україну, де вони поселилися в Києві.
У 1980-их роках Віра Лавриненко повністю присвятила своє життя справі виховання української молоді на громадських засадах. Вона займала різні відповідальні посади в міжнародній системі молодіжної організації СУМ: була Головою Крайової Управи СУМ у Німеччині (1979-81, 1983-87), була членом Центральної Управи СУМ (1988-1992) та обрали її Головою СУ СУМ (1996-2001). Вона відповідала за наповнення ювілейної програми Світового Злету СУМ в Римі 1988 р. з нагоди 1000-річчя Хрещення Руси-України, входила до складу делегації СУМ до Константинополя для відвідин Вселенського Патріарха Вартоломея. За її довголітню діяльність отримала найвищий – ІV Ступень Суспільника (1988) і Виховника (1992) СУМ.
Світлої пам’яті Віра Лавриненко отримувала новий досвід у праці з молоддю зокрема на сумівських таборах в Україні, перший з яких вона відбула на Чернігівщині над Десною. Найсильніші враження зберегла вона з тих таборів, на яких юнацтво приймало тайни хрещення і причастя. Незабутньою в неї залишилася гармонійна співпраця з покійним о. Августином Діткуном, ЧСВВ, та з о. Романом Мірчуком, які допомагали на початках праці з молоддю на рідній землі втілити в життя сумівські виховні ідеали під гаслом «Бог і Україна».
У розмові з редакторкою сайту «Сумівська бесіда» Віра Лавриненко призналася, що «СУМ для мене – частина моєї особистості, і моя велика родина». Її життєве кредо було «Без надії таки сподіватись», за прикладом великої Лесі Українки. Віра наголошувала, що «в Україні треба працювати над особистістю і формуванням суспільного світогляду членів СУМ-у».
Світовий Конгрес Українців нагородив світлої пам’яті Віру Лавриненко 25 листопада 2018 р. почесною медаллю св. Князя Володимира Великого, «за особливий внесок у розбудову українського громадського життя в діаспорі та підтримку України».
Невблаганна недуга обірвала земне життя світлої пам’яті Віри Лавриненко, однак пам’ять про її працю, її мрії та добрі вчинки на користь суспільства і на прославу Бога – залишиться навічно і житиме серед її вихованців.
Висловлюємо глибокі і щирі співчуття опечаленим втратою чоловіку Андрію Гайдамасі і всім рідним та близьким.
Вічна і вдячна їй пам’ять!
Провід ОУН (б)
