Набирає обертів національна першість України з футболу.
Відбулося декілька турів чемпіонату. За короткий проміжок важко судити про стан команд, їхні амбіції. За винятком «Динамо» й «Шахтаря», які, традиційно, сперечатимуться за чемпіонство, інші є такими собі темними конячками, від яких можна чекати як несподіваних злетів, так і відвертих розчарувань.
Із стартових поєдинків вже засмутило інше. Перед кожним матчем українських чемпіонатів усіх ліг звучить національний Славень. Не перший рік уже. І це вельми доречно в умовах війни супроти одвічного ворога Московії. На аренах, окрім часів карантину, збирається чимало українців, яких головна пісня держави гуртує, впевнює, що «згинуть наші вороженьки». Прикро констатувати, але не всіх. Перед поєдинком в Маріуполі, де місцева дружина приймала одеський «Чорноморець», коли лунав гімн, камери навели на якусь, даруйте, мантелепу середнього віку, яка сиділа і роздивлялася щось у своєму телефоні. Також були й особи, які не переставали рухатися в напрямку своїх секторів чи шукати свої місця, вказані у квитках. Одесити не залишилися в «боргу». Минулої суботи, вже під час їхнього домашнього протистояння донецькому «Шахтарю», так само вболівальники ходили вздовж-поперек, коли звучав гімн. Щоправда, багато одеситів співали його, тримаючи руку на серці. Співав і напівоборонець донецьких бразилець Марлос, який декілька років тому прийняв українське громадянство і виступав за збірну нашої країни. Саме, виступав, бо нещодавно Марлос заявив, що припиняє захищати кольори національної команди через давню травму, яка систематично заважає йому. Це помітно. Навіть у складі «гірників» бразильський українець дедалі частіше залишається на лаві для запасних. Його виокремлює не лише виконання гімну, а й свої нечисленні інтерв’ю він неодмінно завершує гаслом «Слава Україні!».
Послаблення обертів Марлосом не вельми засмучує «Шахтар», який цього трансферного вікна витратив на придбання нових фахівців і виконавців 46 мільйонів євро! Сума фантастична і є рекордною для чемпіонатів, окрім п’ятірки провідних країн – Англії, Німеччини, Італії, Франції та Іспанії. Невже донецький клуб, президентом якого є сумної слави Ринат Ахметов, веде настільки вдалу фінансову політику, що може дозволити собі такі видатки? Як би не так! Все значно простіше і банальніше. Будучи монополістом на українському енергетичному ринку, татарин Ахметов і гадки не має тратити свої кошти, хоч давно є доларовим мільярдером. Під цього «дєятєля» навіть державні закони виписують так, що він не вважається олігархом. То чому йому, в черговий раз, не підняти тарифи на електроенергію? Відтак, не лише можна засівати «зеленими-хваленими» на футбольному ринку «зірок», а й відправляти на захоплені нині Москвою східні терени України так звану гуманітарну допомогу, вміст якої тішить, насамперед, промосковських бандитів. Як тут не пригадати, що під час перевірки однієї із таких ахметівських фур «гуманітарки» було знайдено прилади нічного бачення та інше військове приладдя.
А ще можна далі фінансувати всіляких москвинських «дєятєлєй» культури, яким є уродженець Кіровоградщини, народний артист Росії Ігарь Крутой. Він і Ахметов усіляко і всюди наголошують про свою дружбу. Цей «ізвєстний кампазітар» написав гімн «Шахтаря», що, звісно, звучить на «масковскам нарєчіі».
Один із найперспективніших тренерів світового футболу італієць Роберто Де Дзербі, якого «вели» такі гранди як «Ювентус», «Барселона» та багато інших, врешті став біля містка «Шахтаря». Чому? З якого дива він обрав клуб, що нині навіть не виступає у рідному місті? Який аргумент спонукав Де Дзербі залишити розвинуту європейську країну, один із найсильніших чемпіонатів світу і перебратися в поранену нині агресією Московії та недолугою владою Україну?! І до бабці ходити не треба, що переважили все гроші. І вельми великі! Можна лише гадати про суму, якщо монстри європейського футболу не змогли протистояти «Шахтарю».
Так само молодий нападник амстердамського «Аякса» Лассіна Траоре. Цього двадцятирічного «вундеркіндера» із Буркіна-Фасо кликали під свої знамена усі, зокрема клуби англійської Прем’єр-ліги, але він також обрав «благополучну» нині Україну. Чи бразильці Марлон, Вінісіус Тобіас і Педріньйо. Хто повірить, що всі вони спали і снили стати частиною «Данбаса», мати якесь міфічне «горняцкоеє сєрдцє» і гордо заявляти, що ніхто «паражняк нє гоніт»? Гроші… Саме вони є найважливішим чинником і рушієм у сучасному футболі. Переконаний, усі ці перелічені вище «зірки», яких придбав клуб Ахметова, так само легко приїхали б у мої рідні Підгайці виступати під знаменами місцевої «Ниви» у Другій лізі першості Тернопільської області, якщо б їм запропонували в місцевій ОТГ захмарну, багатомільйонну, в рази більшу, ніж у «Шахтарі», зарплату в «баксах».
І поки народ смиренно лигає-ковтає чергове зростання тарифів, апетиту Ахметов не втрачає. Донецький клуб зацікавлений у послугах лівого «латераля» португальської «Бенфіки» Алехандро Грімальдо, за якого готовий викласти 12 мільйонів євро! І ще 3 мільйони як бонуси, залежно від досягнутих результатів. Переймає думка, що не тільки Ахметов і його клуб «Шахтар» є власником відомих футболістів, а й кожен українець володіє певним відсотком акцій на них. Бо саме кишені українців так вправно спустошує цей татарин.
Що більше зростають статки Ахметова, то посилюється і його скупість. Канали олігарха Футбол 1,2,3 щороку висвітлювали найсильніші чемпіонати Європи. Вболівальники мали нагоду переглядати майже всі поєдинки. У цьому ж сезоні права на трансляції не викупили. Натомість, пропонують «насолоджуватися» першістю Туреччини. Більше того! Не транслюють навіть європейські клубні турніри. Зокрема, плей-оф за участю самого «Шахтаря», який сперечається з «Монако» в Лізі чемпіонів!
Цікаво, чи знають ахметівські менеджери від гри мільйонів, що у футбол грають в Єгипті, Катарі, Об’єднаних Арабських Еміратах і багатьох інших екзотичних країнах, перебіг подій в національних чемпіонатах яких вельми «захоплює». Річ ясна, якби не чергова агресія Московії супроти України, ми б мали «унікальну» нагоду переглядати, як грають у футбол і москалі. У цих наших позашлюбних «братів» нічого не вирішується на полі. Лише «панятія», гроші або дзвінок «свише».
Тридцять років відновленій українській Незалежності. Про дійсно українські телевізійні футбольні канали наразі тільки мріємо…
Григорій Жибак
