Відділ україніки ЛОУНБ провів наукову конференцію «Національна проповідь Патріарха Йосипа Сліпого».
Вступне слово на конференції виголосив завідувач відділу україніки, поет Євген Салевич. Привітавши учасників заходу з Днем Державности України, що тепер відзначається від часу хрещення князя Володимира України-Руси, він образно змалював земний шлях Патріарха (Князя Церкви), позначивши підніжжя і вершини Його шляху. Найпомітніші вершини – Український католицький університет, Український храм Святої Софії у Римі, образ Патріарха як твердиня українського національного духу, українська національна проповідь Князя Церкви. Бо все, що потрібне для піднесення нації у слові, культурі, вірі, державотворчій ідеології, все, що потрібне для оборони і потужного розвитку нації, продовження її багатовікової історії і традиції – це українська національна пропаганда в українській державі та українська національна проповідь в Українському храмі, який увінчано і довершено Патріархатом.
Історик Іван Сварник привітав учасників з Днем Державности – новим святом, яке підкреслює тисячолітню традицію. Воно доречно пов’язане з християнством, як державною релігією, свідомо обраною для наших предків видатним українцем – рівноапостольним князем Володимиром. Звісно, можна було обрати іншу дату, наприклад, дату договору Руси з Греками, коли наші предки диктували умови могутній Візантійській імперії. Але 988 рік став роком цивілізаційного вибору: завдяки християнству Русь підкреслювала свою рівність з іншими християнськими державами тодішнього світу. Патріарх Йосип, власне кажучи, також нагадував світові про рівність нашої Церкви з іншими християнськими церквами Европи. Тому пошанування Йосипа Сліпого в День Державности доречне й закономірне.
Доктор історичних наук Ігор Гаврилів розповів про дві великі постаті нашої національної історії – митрополита Андрея Шептицького та патріарха Йосипа Сліпого в контексті їхніх визначальних рис, митрополита і патріарха, які у складний час глобальних світових змін втримали, оборонили і піднесли український храм і українську націю. Священниче середовище тоді народжувало воїнів ОУН-УПА, які збройно боронили свою націю. Усвідомленим вибором Андрея Шептицького в цей час було обрання Йосипа Сліпого своїм наступником, обрання того, хто став твердинею українського храму, хто був найкращим серед ієрархів і зміг протистояти ворожій московській загладі, хто визначив наше національне відродження у прийдешні часи. Символічним в історії, на думку Ігоря Гавриліва, є привітання Йосипа Сліпого Акту відновлення української держави 30 червня 1941 року.
Релігієзнавець, автор книги «Кардинал Сліпий» Олександра Киричук відтворила образ Патріарха у контексті трьох його життєвих періодів як ректора духовної семінарії і богословської академії, як в’язня московської тюрми, як вигнанця на чужині. У всіх цих життєвих періодах він був твердинею українського національного духу: у слові, у вірі, у духовній діяльності. В історії дивом поєдналися шляхетність митрополита Андрея Шептицького і категоричність у відстоюванні національної правди і протистоянні злу Патріарха Йосипа Сліпого. Невипадковим було обрання Йосипа Сліпого наступником митрополита Андрея з поясненням: бо інший цього не витримає. І це було правдолюбство без краплі неправди і подвижницьке працелюбство.
Йосип Сліпий не сприймав політики Ватикану в стосунках із Москвою, а на закид Мілени Рудницької про те, що він націоналіст, відповів: так і є. Численні фальсифікації і звинувачення Москви не торкнулися святого образу Князя церкви.
Доктор історичних наук, поет Петро Шкраб’юк поділився світоглядними думками про одвічні етнічні риси українців (риси, які знаходимо у трипільській цивілізації, у скіфів-орачів, у державі антів), про Боже благословення над нашою українською нацією, про подивування твердинею духу нинішнього українського війська, українських воїнів, у яких проглядають світочі – Митрополит Андрей Шептицький і Патріарх Йосип Сліпий.
Громадський діяч Юрко Антоняк говорив про постать Патріарха Йосипа Сліпого, про те, що іншого такого, як Кардинал немає в світовій історії, про Божу волю в заступництві Йосипа Сліпого, про те, що ми нераз не усвідомлюємо величі того, що відбулося в історії Українського храму, а сучасні наукові дослідження українських вчених – далекі від вершин діяльності і національної проповіді Патріарха.
Доповідач відзначив також високу мистецьку вартість пам’ятної дошки Йосипу Сліпому на вулиці Коперника у Львові.
Поет і літературознавець Павло Салевич поділився повідомленням про один випадок, який трапився із Йосипом Сліпим та шляхетською родиною Лідихівських-Салевичів. Відбулося це після 19 жовтня 1975 р. – після дати, коли Марію Терезу Лідихівську герба Салева за заслуги у боротьбі з рабством та місіонерську службу в Африці (її називали «Матір’ю Африки») римський папа Павло VI зарахував до сонму блаженних. У зв’язку з цим поляки оголосили, що вона полька, аргументуючи це тим, що її рід із ХV ст. жив у Польщі (та не беручи до уваги факт, що до початку ХVІІ cт. рід Лідихівських-Салевичів залишався православним), австрійці – що вона австрійка, тому що народжена в Австрії. Один із нащадків Лідихівських-Салевичів – Ян, який проживає нині у Лондоні, розповів про вирішення питання національності блаженної у розмові з Йосипом Сліпим. Одного разу після беатифікації Марії Терези Кардинал Сліпий, маючи розмову з родиною Лідихівських, чітко вказав на їхнє походження: «Поляки кажуть, що ваша блаженна тітка полька, а австрійці визнають вашу блаженну тітку своєю. Що ви сперечаєтеся про Вашу тітку? Ви, Лідихівські, ні поляки, ні австрійці, а лиш українці!». Так цю інформацію подано й у лондонському польськомовному тижневику («Wiadomości», 1.2.1976) і так само слова Йосипа Сліпого за часописом переповідає польсько-австралійський журналіст, письменник і історик Маріан Калуський: «рід Лідихівських не є ні поляками, ні австрійцями, а лиш українцями». До того іще стверджує українське походження Лідихівських-Салевичів і невідомий промосковський автор антиукраїнського тексту «Український фашизм: страшна правда», кажучи: «чотири поляки-єзуїти – брати Лідихівські та брати Шептицькі… керували прищеплюванням русофобського українського духу… новим поколінням у галицьких ґімназіях та початкових школах». Зауважмо, що двоє із чотирьох поляків, які прищеплювали український дух – були близькими друзями: брат Марії Лідихівської-Салевич Володимир (чорний папа, 26 генерал ордену римокатолицької церкви Товариства Ісуса) та митрополит Андрей Шептицький.
Привітання учасникам наукової конференції висловили голова Клубу української греко-католицької інтелігенції Роман Грицевич та провідна діячка Союзу Українок, оперна співачка Оксана Мацегора.
Участь у конференції, окрім уже згаданих учасників, брали редактор журналу «Наша спадщина» Андрій Левик, директор видавництва «Каменяр» Дмитро Сапіга, директор підприємства «Євротерм» Олег Подвірний, професори економіки Ольга Мних та Іван Твердохліб, кандидат філологічних наук Ольга Антоник, художник-монументаліст, іконописець Наталя Білоус, психолог Ірена Фільц, культурний діяч, оперний співак Роман Ковальчук, письменник Іван Слободян, завідувач читального залу ЛОУНБ Ольга Вахула, акторка і режисер Тетяна Сторожук, археолог Петро Довгань, громадські діячки Надія Бавуляк, Ольга Назаревич та інші.
