Вже не одне століття триває запекле протистояння між прадавнім українським народом та московськими загарбниками. У чому ж причина такого несприйняття, люті та зневаги московитів до українців?
На думку Стефана Закревського, «російська федерація» представляє собою не що інше, як релігійну секту. Як правило, у тоталітарних сектах немає місця для вільнодумства, тому й росіяни у своїй більшості беззаперечно вірять та підтримують свою владу, яка фактично нищить Україну.
Не просто протистояти зграї озлоблених, озброєних до зубів зомбованих фанатиків. Адже тільки протягом минулого століття Україна зазнала багатомільйонних втрат внаслідок трьох Голодоморів, масових репресій та переслідувань, організованих тим же московським режимом.
Але українці зберегли свою національну свідомість та ідентичність. З початком повномасштабної російсько-української війни на захист України активно стали українські націоналісти. ОУН сформувала Роту УВО, ВО «Свобода» паралельно із існуючим легендарним підрозділом «Карпатська Січ» створює добровольче формування територіальної громади «Свобода».
Ввечері 24 лютого бійці цього підрозділу, який ще тільки перебував у процесі формування, вирушили на перше бойове завдання в аеропорт «Київ» (Жуляни). Аеропорти, як стратегічні об’єкти. мали особливе значення, туди могли б висаджуватися особовий склад та техніка агресора для захоплення країни. Тому втрачати їх не можна було в жодному випадку.
Наступного дня виникає загроза прориву та з’єднання ворожих танкових колон на околиці столичної Оболоні. Частина підрозділу без вагань займає оборонні позиції на цьому напрямку поряд із бійцями батальйонів «Миротворець» та «Київ – 2». Це мало важливе значення, адже дало можливість підготуватися для відбиття російського наступу українській армії.
В цей тривожний час наступ на Київ тривав із різних сторін, і один із підрозділів прикрив Броварський напрямок. Тим часом, українські війська перехоплюють стратегічну ініціативу й починають відтісняти ворожі сили від Києва. Формується спецгрупа батальйону, яка долучається до визволення Ірпеня, Бучі та Гостомеля, міст, які особливо постраждали під час окупації.
Один із командирів цієї спецгрупи «Тетріс» зазначає, що в її склад увійшли ідейно загартовані добровольці, які, визволяючи Ірпінь, бачили той геноцид, який влаштували окупанти у цьому багатостраждальному місті. Його заступник «Скіф» додає, що бійці, визволяючи Ірпінь, Гостомель, проявили неабияку стійкість, намагаючись якнайшвидше вибити ворога. Змогли захопити російського корегувальника вогню, але самі в цей час потрапили під обстріл і довелося вже їх виводити із небезпечної зони. Ретельно обстежували навколишнє середовище на наявність мінування, виявляючи при цьому цілі комплекти боєприпасів ворога, а міни знаходили навіть в дитячих садках. Але головне, що бійці здобули необхідний бойовий досвід.
Один із найдосвідченіших бійців батальйону, який пройшов східний фронт в 2015-2017-их роках у батальйоні оперативного призначення НГУ імені генерала Кульчицького «Гора», зазначав, що в ті часи воювати було значно важче. Тоді не було тієї підготовки, яку маємо нині, не було такого потужного озброєння, як зараз. Не вистачало й бойового досвіду.
Його побратим «Варвар» додає, що їхній підрозділ наносив удари по ворожим колонам, проводив зачистки навколишньої місцевості й пройшов Київщину, Чернігівщину, Сумщину, зайшов в історичне місто Конотоп і дійшов до кордону із Курською областю. Після цього бойового рейду повернувся на місце дислокації.
Після Великодня рота батальйону «Свобода», вже у складі НГУ відправляється на фронт, де її бійці у пекельно тяжких умовах стримують танкові та піхотні атаки противника. А українським піхотинцям воювати на передовій особливо важко. Тони заліза летить на наші позиції: ворожі ракети, снаряди, міни, авіабомби все змітають на своєму шляху, перетворюючи будинки в руїни. Залишають на землі після вибухів глибокі прірви. Трапляється, коли все ближче міни лягають до укріплень, наші військові перебігають в інший бік бліндажа, а їхнє попереднє місце вже із виючим свистом накриває міна. Здіймаються у височину грудки землі й темно стає навколо, неначе у самому пеклі.
Командир 3-го батальйону «Свобода» 4-ої бригади оперативного призначення імені Героя України сержанта Сергія Михальчука Національної гвардії України Петро Кузик «Апостол», відповідаючи на запитання, як долучитися до підрозділу, зазначає: «…записуєтесь, проходите вишкіл, долучаєтесь до підрозділу в складі НГУ і воюємо разом на самому небезпечному напрямку в самих складних умовах, без достатньої кількості всього, але в самому драйвовому, безстрашному колективі. Якщо по духу і по серцю воїн, то вам тут сподобається. Якщо про кар’єру, УБД чи медальки, тоді це не до нас.»
Дійсно, в батальйоні лише свідомі бійці, які вселяють впевненість у перемогу. Відбивають ворожі атаки завдяки бойовому духу та, на жаль, ціною власного життя. Адже війна невпинно забирає побратимів по зброї. Більше тридцяти героїв полягли в боях за Україну, захищаючи Рубіжне, Сіверськодонецьк, Зайцеве та Бахмут.
28 квітня внаслідок артилерійського обстрілу загинули 34-річний Юрій Горовий із позивним «Ево» та 26-річний Максим Літвінов «Льова», а 5 травня не стало Олександра Єфімчука «Єфіма», який лише десять днів не дожив до свого 28-ліття. 10 серпня загинули завжди спокійний та врівноважений 34-річний Андрій Губанов «Привид» та енергійний і рішучий 21-річний Максим Олійник «Мінор». 12 листопада війна вирвала із свободівської родини й досвідченого воїна та зразкового командира 26-річного Андрія Шияна «Гору».
Окрасою батальйону є чарівні дівчата. Квіти та автомат нині є стихією українських дівчат. Кухар за фахом «Мала» приєдналася до підрозділу, наслідуючи приклад свого брата «Джина». Тут у дівчини з’явилося чимало друзів, готових захищати нашу землю і спокій співвітчизників до перемоги.
Її подруга «Руда» здобувала педагогічну освіту, навчаючись на вчителя музичного мистецтва. Хоча її душа потребувала чогось більш енергійного, і у неї навіть з’явилося бажання потрапити в Державну прикордонну службу України. Але війна змінила всі плани. І вона взяла до рук автомат. Батьки спочатку були схвильовані таким рішенням доньки. Але нічого не вдієш, коли війна прийшла у наш дім і гинуть невинні люди. «Руда» почала освоювати навики військової справи.
«У нас дуже сильні жінки, і це вселяє надію на наше майбутнє. Все рівно перемога буде за нами», – із впевненістю говорить українська захисниця «Руда».
Життя батальйону продовжує тривати і в тилу, де йдуть планові навчання. Адже участь у інтенсивних боях потребує фахової підготовки, яку проводять із бійцями досвідчені інструктори з вогневої та фізичної підготовки, тактики, тактичної медицини, саперної справи, топографії, хімзахисту та психології.
Але окрім занять, які дають можливість бути стійким, витривалим, спритним та загартованим, бійці потребують безліч додаткових засобів захисту та спеціального обладнання (каски, бронежилети, тактичні окуляри та маски, прибори нічного бачення, квадрокоптери…). І тут суттєву допомогу надають волонтери, які намагаються забезпечити підрозділ усім необхідним, а також артисти, які завдяки концертам збирають кошти на потреби батальйону.
Олександр Вакуленко
Світлини автора
