Юрій Щур
Ми – лише піщинки у глобальному всесвіті. Маленькі частинки великого й неосяжного. Наділені досвідом минулого й ощасливлені здатністю творити майбуття. Потерпаємо від сьогодення, свято віруючи у нетривалість наших випробувань й щасливе повернення до мирного будівництва.
Гречкосії, що на фронтирі цивілізацій покозачилися, щоби здобути, або не бути. Перекували орала на мечі, оголивши сталеві нерви, сміючися в обличчя звіру, коли той збирає свій кривавий врожай.
Терпляча нація (інколи – аж занадто!), когорта будівничих свого затишку, сонцем осяйного простору. Водночас здатна мечем захистити свій дім, виполюючи московські бур’яни зі своєї землі. А в ідеалі – з мапи світу.
Ми. Українці. Феномен світової історії й головна загадка сучасності. Ті, хто століттями потерпав у неволі. Боровся. Карався. Не здавався. Мріяв про рівність серед інших. Плекав своє, але був звойований. Зраджений й обдурений тими, хто декларував себе другом. Птаха Фенікс, що повставала із попелу. Неодноразово приречені на смерть, але живі усім ворогам на зло.
Порушники логіки історії. Ті, хто не мав вижити у імперських плавильних котлах націй. Носії мови, яку забороняли, певно, найбільшу кількість разів в історії. І що? Міцна нація, яка плекає традиції, мову й культуру.
Розкидані по світу. Вигнанці з рідних домівок окупантами. У різні епохи, але одними й тими ж. Вирвані з рідного коріння. Але об’єднані спільним знаменником українства. Міцною громадою відстоюємо права й свободи рідної землі. Прадідівські мрії та спогади гріють наші прагнення до дії.
І мертві, і живі, і ненароджені. Що мають пророка у своїй вітчизні. Що навчилися слово гострити, як зброю. Яких на барикади ведуть поети, з пером та автоматом. Римують під звуки бою, останнього герцю на шляху до безсмертя. Заплатою їм розкіш боротьби.
Неперевершені оптимісти. Із вірою у себе та скепсисом до союзників. Які так часто били в спину. Щирі й відверті, з непереносимістю брехні й облуди. Звиклі довіряти діям, не словам.
Колективний портрет українців останніх трьох років. Тієї вже понад трирічної війни, що почалася одинадцять років тому й не закінчується вже понад три століття, чи й того більше. Колективний портрет тих, хто хотів лишень жити й господарювати на своїй землі. Тих, хто став на її захист. Усім «миротворцям» й «сильним світу цього».
Колективний портрет переможця.
