Я “бігав” на Сході в 2014-15-му роках. В різних місцях, і в різних підрозділах. За цей рік моя мама так жодного дня і не знала, що я на фронті. Регулярні, раз на тиждень, розмови телефоном та, час від часу, приїзди до маминого дому транзитом на ротацію/нагородження/полігон створювали ілюзію мого постійного перебування в Києві.
Десь у лютому 2015-го “Нива” повернувся після лікування з дому на передок. Приїхав на авто, яке було під зав’язку забите гуманітаркою від мешканців Сміли: від одягу до консервації, від круп до листівок. Не передати, до мурашок, навіть зараз як згадую, враження, коли побачив, підписані маминою рукою, банки з консервацією її домашнього виробництва. При тому, що мама думала що її син у Києві юрист, а “Юрист” уже на той час 8 місяців вивчав географію Сходу України.
В 2022-му, розуміючи, що такий номер, по приховуванню інформації, з мамою не пройде, зізнався. І… отримав благословіння.
Моя мама, це лише приклад тисяч і тисяч мам, синів, дочок, батьків, сестер, братів – це приклад Воюючої України.
Воююча Україна – це і кулі для ворога, і гривня від пенсії для вояків, і щира молитва для Перемоги.
Слава Україні!
Юрій Фартушний
