Віктор Новіков
Лубенська міська рада у межах виконання закону «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії» перейменувала 5 об’єктів топонімії міста Лубни: вулицю і тупик Толстого, вулицю Керн Анни, вулицю і провулок генерала Ляскіна. Натомість вшановано правительку древньої Київської держави Русь – княгиню Ольгу, видатного борця за незалежність України у 20 столітті В’ячеслава Чорновола та полеглого Героя ЗСУ Віктора Новікова. Про це сповістила секретар міськради Маргарита Комарова. Ухвалі депутатів передувало рішення комісії з реалізації державної політики відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу на території Лубенської територіальної громади від 10 серпня. До цієї комісії увійшли представник Українського інституту національної пам’яті (УІНП) в Полтавській області Олег Пустовгар, тутешні історики, музейники, вчителі, співробітники міськвиконкому. Як повідомила очільниця цього дорадчого органу Маргарита Комарова, комісія і депутати міськради врахували онлайн-петицію містян про пошанування полеглого воїна Віктора Новікова, також голоси мешканців громади, отримані в ході електронного опитування стосовно нової назви вулиці Толстого й протокол зборів мешканців вулиці Анни Керн.
В’ячеслав Чорновіл відвідував Лубни восени 1991 року
Рішенням тридцять другої сесії восьмого скликання «Про перейменування вулиць та тупика в м. Лубни» від 23 серпня перейменовано вулицю і тупик, у назві яких звеличувався російський письменник, член-кореспондент Російської Імператорської академії наук Лев Толстой. У Полтавському офісі УІНП розповіли: Толстой у квітні у 1851 році вирушив на Кавказ, де російські війська вели загарбницьку війну з упокорення місцевих народів і жорстокого придушення їх визвольних самостійницьких, державницьких устремлінь; у січні 1852 року брав участь у війні російської імперії проти народів Кавказу, поступивши на службу в артилерію.
«На Росії Толстой вважається письменником–гуманістом; під впливом його ідей і творчості там виник релігійно–етичний суспільний рух толстовства, головними принципами якого були заповіді Толстого: не гнівайся, не протився злу насиллям, возлюби ворога свого, як себе самого. В інформаційних війнах росіян проти України мусується брехня, що мовляв, російська література і зокрема творчість Толстого наскільки гуманістичні, що не можуть виховувати вбивць, мародерів і ґвалтівників. Однак страхітливі злочини московитів на Кавказі (як у часи Толстого, так і при Єльцині-Путіні), у Бучі, Ізюмі та інших містах на окупованих росіянами територіях переконливо спростовують таке. Наративи про «гуманізм і толстовство росіян» вприскуються російськими пропагандистами у інформпростір України, щоб ширити ворожий мислевірус: мовляв, агресивна війна Росії проти України є насправді звичайною спецоперацією», – переконаний представник УІНП в Полтавській області Олег Пустовгар.
Тож, Толстого викреслено з топонімічної мапи Лубен, а натомість у назві вулиці і тупика увічнено В’ячеслава Чорновола – державного, громадського, політичного діяча, журналіста, народного депутата України першого-третього скликань, одного із лідерів українського правозахисного руху, політв’язня російсько-комуністичних концтаборів, багаторічного лідера Народного Руху України, Героя України. У 1991 році під час кампанії за всенародне голосування за незалежність на референдумі 1 грудня виборів В’ячеслав Максимович виступав у Лубнах.
Депутат обласної ради Микола Кульчинський, який тоді очолював штаб Чорновола, у своїй книзі «В нашій хаті Радянського союзу не було» так поділився спогадами про візит Чорновола до Лубен: «Разом з лубенськими рухівцями я зустрічав Чорновола у Лубнах, де у нього була перша зустріч з депутатами міської, районної та сільських рад, керівниками господарств та підприємств району, мешканцями Лубен, пресою. Це відразу з дороги, так би мовити, з корабля на бал, о пів на дванадцяту, а вже о 14.00 – зустріч з працівниками Лубенського фармацевтичного заводу. О 18.00 він мав бути на обласному телебаченні, а о 19.00 – зустріч з полтавцями. Від Лубен до Полтави 140 кілометрів. Я мусив постійно контролювати час, і це була така невдячна роль. Що перед людьми, які не могли наслухатися Чорновола, що перед В’ячеславом Максимовичем, який був не з тих людей, щоб припинити відповіді на запитання, що цікавили співвітчизників. О, ці його виступи перед виборцями і відповіді на їхні питання! Людина культури, він володів колосальними знаннями з української та світової культури, української та світової історії, і саме ці знання давали йому можливість орієнтуватись у найскладніших проблемах постколоніального українського суспільного життя і загубленої, за висловом Шлемкевича, у цьому постколоніальному просторі української людини. А головне, він по-справжньому любив цю загублену українську людину, і його погляди на різні аспекти реформування планової економіки завжди були людиноцентричні. Він не творив собі фетишів з різних теорій і глибоко розумів неймовірну складність переходу до ринкової економіки та ризики тотальних матеріальних втрат для громадян України. Якось умів донести до людей усі свої міркування й бачення простими й дохідливими словами без спрощення і загравання з виборцями. Говорив з ними довірливо і по-дорослому».
Пошанували княгиню Ольгу
Анна Петрівна Керн — російська дворянка, яка провела у Лубнах дитинство і юність, в історії передусім відома як одна із численних коханок трубадура російської імперії Пушкіна. Попри написаний вірш-присвяту Анні Керн, Пушкін заніс свою коханку лише до другої частини свого «Дон-жуанського списку», а в епістолярії іронічно і зневажливо називав «вавилонською блудницею. Назва вулиці використовувалася ворогами України для імперського маркування Лубен як, начебто, «пушкінського міста».
Насправді, Лубни – місто з понад тисячолітньою історією, яка сягає у часи древньої Київської держави Русь. Тож, вулицю Керн Анни перейменовано на Княгині Ольги.
«Її правління було вирішальним поворотом в історії України — Русі. Країна здобула впорядковану владу й почала інтегруватися в політичну систему християнського світу. Встановила фіксований обсяг податків до київської казни з кожної землі й започаткувала облаштування великокнязівських господарств і доходних промислів. Провадила активну зовнішню політику. Відвідала Візантію — одну з найсильніших держав Європи. Тут хрестилася. Прийнявши християнство, княгиня ненасильницькими методами сприяла його поширенню в древній Україні-Русі», – розповіли у Полтавському офісі УІНП.
Віктор Новіков – патріот, громадський діяч, доброволець, захисник України
22 червня депутати на сесії Лубенської міської ради перейменували вулицю і провулок генерала армії СРСР Ляскіна на честь полеглого Героя російсько-української війни Віктора Новікова. Обранці врахували 250 голосів, поданих за петицію увічнити ім’я цього авторитетного лубенця, учасника Помаранчевих подій та Революції Гідності, добровольця батальйонів «Азов» і «Полтава», учителя та миротворця.
На офіційному сайті громади так розповіли про Героя ЗСУ: «Народився 1 квітня 1978 року у селі Березоточа Лубенського району. Закінчив Засульську загальноосвітню школу, Войнихівське СПТУ №53 та Лубенське училище №12. Строкову службу проходив у 1-й аеромобільній бригаді повітряно-десантних військ. У 1998 році Віктор Новіков брав участь у миротворчій операції НАТО на території колишньої Югославії. У 2015 році Віктор Новіков здобув фах історика у Київському національному педагогічному університеті імені Драгоманова. З 2017 року працював вчителем історії у Лубенській загальноосвітній школі №10 та тренував дітей у гуртку «Лубни СК Хортинг». За плечима воїна трагедія Іловайська та поранення. Захисник був волонтером, керівником формування з охорони громадського порядку «Перша Лубенська сотня самооборони «СПАС». Очолював громадську організацію «Лубни СК Хортинг», Центр допомоги учасникам АТО, громадську раду при Лубенській райдержадміністрації. Нагороджений медаллю НАТО у 1998 році, медалями «За військову службу» у 2014 році, «Учасник АТО» у 2015 році, «За оборону рідної держави» у 2016 році, «25 років незалежності України» – у 2016 році. Воїн на позивний «Вертоліт» був головним сержантом 1-го стрілецького взводу стрілецької роти. Видатний син Лубенського краю поліг, рятуючи побратима, внаслідок смертельного мінно-вибухового поранення на Донеччині».
Полтавський офіс УІНП
