Очільник Української асоціації футболу Андрій Шевченко нагородив президента донецького «Шахтаря» Ріната Ахметова орденом «Легенда футболу».
У цій події все «прекрасно». Найперше, від такої новини спадає на думку легендарна фраза «Це мєрзость. Це реально мєрзость…» нині захисника України Івана Мартинова, відомого також як «Чоткий паца з Рівного».
Знаний на весь світ український гравець Андрій Шевченко – один із трьох наших співвітчизників, який, услід за Олегом Блохіним (1975) й Ігорем Бєлановим (1986), нагороджений 2004 року «Золотим м’ячем» для найкращого футболіста Європи. Він – найперший і наразі єдиний репрезентант нашої країни, удостоєний високого трофею після відновлення Незалежності. Без перебільшення, Андрій є одним із тих українців, яких впізнають на планеті, з якими асоціюють Україну, український народ, українське сьогодення. І це є не менш небезпечним, ніж був нападник Шева для оборонців і воротарів команд-суперниць.
Будучи гравцем київського «Динамо», власниками якого впродовж багатьох років є брати Григорій та Ігор Суркіси, що для них усе українське чуже, Андрій Шевченко, як і його партери по команді та й бренд «Київське «Динамо»» – в цілому, не раз використовувалися на політичному полі. Неодмінну підтримку з боку «біло-голубих» у різні періоди мали ворожі для України КПУ, «Громада», СДПУ(о), «За єдину Україну», «Україна – Вперед!», партія регіонів, «Опозиційний блок», «Опозиційна платформа – За життя» тощо.
Щойно завершивши кар’єру гравця, 2012 року, на парламентських виборах Андрій Шевченко навіть був другим номером у списку партії відвертої українофобки Наталії Королевської «Україна – Вперед!». На щастя, тоді ця промосковська шобла набрала сміхотворні півтора відсотки голосів виборців і не потрапила до Верховної Ради. Шева заявляв, що, незважаючи на фіаско, залишиться у політиці. Та про вагу його слів і заяв відомо. Майже відразу став на тренерську стезю.
Принагідно, треба згадати й іншого нашого володаря «Золотого м’яча», який перебував у ворожих збіговиськах і брав участь у виборах. Олег Блохін – колись член так званих комуністичної партії України та «Громади». Відомі його фраза «Я – фартовий» під час передвиборчох кампанії та обурення Революцією Гідності, через яку він міг повести своїх дітей на «йолку» на Майдані.
Ще будучи гравцем, але вже захищаючи кольори італійського «Мілана», Шева блудив утопічною, ба, навіть ворожою ідеєю, об’єднання української національної першості з футболу із кацапською. «Андрюша» був переконаний, що такий чемпіонат став би найсильнішим у Європі і привертав би увагу цілого світу.
Тоді ж він вельми тісно запізнався із власником «росо-нері», відомим дружбою з головним кремлівським нелюдом, неодноразовим прем’єр-міністром Італії Сільвіо Берлусконі. Цей промосковський політик навіть вважається хрещеним батьком одного із синів Шеви. Чому вважається, бо через численних жінок, яких у Берлусконі було як гравців у футбольній команді, католицька церква не дозволила йому відповідальну християнську місію. Відтак, для Сільвіо придумали щось на кшталт почесного хрещеного.
Аби до решти зрозуміти близькість і дружбу Андрія Шевченка з одним із найзаможніших медіамагнатів, треба нагадати про листопадову подію 2002 року, коли в Італії з офіційним візитом перебував тодішній Президент України Леонід Кучма. Під час спільної зустрічі Берлусконі дістав носову хустинку і витер Шевченкові мешти. У такий спосіб Сільвіо показав своє захоплення футбольним хистом Шеви. Згодом подарував йому розкішну яхту.
І, аби цілком зрозуміти хто такий Берлусконі, варто пригадати його заяви щодо війни Московії в Україні, якої, на думку цього типа, не було б, якби наша країна «не нападала на республіки Донбасу»… Чи засудив цю словесну діарею італійця Андрій Шевченко? Ні. Проте, активно став допомагати своїй Батьківщині у війні з відвічним ворогом.
Далі у кар’єрі Андрія Шевченка був лондонський «Челсі», яким володів губернатор Чукотки, москвинський мільярдер і політик Роман Абрамович. Також знаний як полярус головної кремлівської істоти. Якимось дивним чином Шева лип до друзів кривавого ліліпута. Більше того. 2014 року Андрій був співзасновником і співвласником британської інвестиційно-брокерської компанії, що діяла в інтересах Абрамовича. Зокрема, залучала для нього інвестиції.
А ще Шева дружить із сербським тенісистом Новаком Джоковичем, який, разом із своїм батьком, цілковито підтримує московських терористів. «Андрюша», зокрема, разом сидить і спілкується з цим Ноле під час поєдинків «Мілана».
І до бабці ходити не треба, що в цей ланцюг друзів Шеви логічно вписується двічі депутат від ворожої партії регіонів, олігарх, банкір, економіст, політик і так далі і на то схоже Рінат Ахметов. Привертає увагу подана в багатьох джерелах його національність – «волзько-татарське походження». Престижна відзнака УАФ вручена йому «на честь 30-річчя президенства».
Під час нагородження найвищою футбольною нагородою, що діялося в Лондоні, бо Ахметов уже купу літ не ризикує відвідувати Україну, Андрій Шевченко, який, схоже, остаточно віддалився від Суркісів, сказав: «30 років на чолі клубу – це приклад безпрецедентної відданості футболу. Завдяки інвестиціям Ріната Ахметова, системному підходу та пристрасті до гри, «Шахтар» вийшов на найвищий європейський рівень. Орден «Легенда футболу» – це знак поваги і вдячності від футбольної спільноти України за 30 років роботи, перемог та любові до футболу».
Яку саме футбольну спільноту України, що поважає і вдячна Ахметову, мав на увазі Шевченко, невідомо. Саме ця «легенда футболу» Ахметов має нести відповідальність перед Україною за події 2014 року, коли московські терористи захопили частину Українських східних теренів, за виникнення так званих ДНР і ЛНР. Саме Ахметов упродовж років просторікував про федералізацію Донбасу, про якусь його міфічну економічну вищість, про Донбас як годівницю України тощо. Згодом ця особа всіляка підтримувала московських терористів. Доведений факт, коли у фурах його фонду, які доставляли на тимчасово окуповані території гуманітарну допомогу, з-поміж продуктів і товарів першої необхідності було знайдено предмети військового спрямування.
Трьом десяткам років Ахметова на чолі клубу передувало вбивство попереднього власника «Шахтаря» Ахаті Брагіна, знаного в бандитському світі як Алік Грек. 15 жовтня 1995 року його разом із охоронцями підірвали в Донецьку на стадіоні, у ложі для почесних відвідувачів, під час матчу «гірників» із сімферопольською «Таврією». Вибух був такої сили, що на мить піднялося було накриття над трибунами. Цікаво, що тоді високі міліцейські чини, незважаючи на трупи і величезне число поранених людей, вимагали від інспектора матчу та суддів продовжувати гру…
Оскільки бізнес-імперія Аліка Грека перейшла до Ахметова, то ходили небезпідставні чутки про його зацікавленість у вбивстві. Звісно, сама новоспечена «легенда футболу» усе заперечувала. Мовляв, він лише трохи запізнився на гру. А вибух стався, коли він уже був біля стадіону і виходив із автомобіля.
Нагороджував Шева Ахметова на клубній арені лондонського «Челсі». Саме «Стемфорд Брідж» донецькі обрали як домашній для виступів у Лізі чемпіонів. Діялося у ложу для віп-персон безпосередньо перед грою «Шахтаря» із грецьким АЕКом. На «доленосній» події було чимало відомих «дєятєлєй». Дмитро Гордон, який, щоправда, цього разу не зодягнув кітель «красноармєйца», власник АТБ і житомирського «Полісся» Геннадій Буткевич, зять Кучми Віктор Пінчук тощо. «Легенди»… Не вистачало лише Олександра «Кримбожевича» Усика.
У цей час московські нелюди бомбардували Україну. Київ, Харків, Одеса та інші міста оповила темрява. Знову були вбиті та поранені. Зруйновані будинки, школи, лікарні. А ці, «в Лонданє», звісно на «масковскам язикє» співали оди «лєгєндє», скакали-тішилися, вітали один одного з «дньом пабєди» ахметівського дітища, яке майже повністю сформоване із коштовних бразильських гравців, придбаних за мільйони «зелених-хвалених» волзько-татарського узурпатора українських гірничо-металургійної, енергетичної, телекомунікаційної, транспортної, банківської, сільсько-господарської галузей.
Григорій Жибак
