“Існує величезна різниця між сприйняттям і осмисленням війни, коли бачиш наслідки «русского міра» через смартфон і на власні очі”.
Представниця УЦБС в Чехії Анастасія Сігнаєвська з прямим репортажем з м. Куп’янська і аналітикою геополітичного впливу рф у матеріалі для Українського центру безпеки та співпраці (далі – пряма мова авторки).
Нещодавно мені вдалось відвідати Харківщину. На жаль, Харківщині “пощастило” з прикордонним положенням біля рф, тому російській армії вдалось майже одразу захопити частину області і пробути там від лютого аж до вересня 2022, допоки не відбувся контрнаступ ЗСУ та звільнення українських територій.
Зараз місто Куп‘янськ і приміське селище Куп’янськ-Вузловий, куди я приїхала, більше нагадують суцільне згарище: спалена військова техніка, згорілі цивільні авто, пошкоджений міст і будинки, від яких після влучань артилерії залишилась лише купа цегли.
Підходимо ближче до міської адміністрації Куп‘янську: на флагштоці майорить український стяг, на одній зі стін величезне графіті з написом «Куп‘янськ – це Україна». Прямісінько біля цього напису лежить купа будівельного сміття: рами і скло з вікон, поліетиленові пакети, цегла і російський триколор. Запитую у військового поруч: «А що це?», – вказуючи на прапор держави-агресорки. «Це було тут на усіх державних будівлях. Багато хто не вірив, що у нас вийде вигнати звідси ворога, але найперше, що потрібно зараз кожному – вірити і підтримувати ЗСУ, і тоді ми все зробимо. Тепер кожен прапор на своєму місці».
Цей прапор – немов ілюстрація того, як присутність росії лише отруює все навколо, а місце держави-агресорки – в ізоляції від цивілізованого світу. Так само досі окупований росією стілець в Раді Безпеки ООН не дає організації виконувати своє первинне призначення – захищати світ від війни. Своїм впливом на внутрішньополітичну ситуацію країн Європи російська пропаганда намагається налаштувати суспільство проти власних держав і проти України.
До прикладу, Чехія, в якій я опинилась після повномасштабного вторгнення, є яскравим прикладом країни, яка досі змушена боротись з російським впливом і на власному досвіді знає, що таке кремлівська окупація. 21 серпня 1968 року на територію колишньої Чехословаччини прибули тисячі радянських військових, а центром Праги проїхали танки СРСР. Окупація супроводжувалась численними акціями протестів, чехи розміщували на різних будівлях плакати із написами російською «Водки нет, идите домой», «Мы вас не приглашали» тощо. Але попри всі намагання, радянські війська перебували в країні більше 20 років, а історія поповнилась іменами сотень загиблих борців проти комунізму.
Навіть країна, яка зараз є членом ЄС та НАТО, досі змушена боронити власну демократію.
Історичний досвід і народна пам‘ять чехів у питаннях війни формувались на абсолютно зрадницькій по відношенню до Чехословаччини Мюнхенській угоді, коли Судетська область була передана нацистській Німеччині. Пізніше – Празька весна 1968 року, що мала за мету лібералізацію комуністичного режиму, закінчилась окупацією країни військами Радянського Союзу. Саме це дозволяє чеському суспільству краще розуміти дії росії і українські заклики про те, що росія не зупиниться лише на українських кордонах. Підтримуючи Україну, чехи захищають і себе.
На щастя, проукраїнську позицію демонструє як уряд Чеської республіки, так і громадськість, яка обирає на останніх виборах собі у президенти колишнього генерала НАТО Петра Павела. Він, на відміну від проросійського опонента Андрея Бабіша, висловлює абсолютну готовність підтримувати Україну аж до її перемоги.
Проте в кожному суспільстві є частина населення, яка здатна піддаватись впливу дезінформації, чим власне росія і користується. Під виглядом антивладних настроїв російська машина пропаганди намагається “просунути” ідею припинення підтримки України: останні ніби-то противладні акції в Празі мають однією з вимог припинення постачання зброї Україні і демісію влади, яка є нашим потужним партнером. Ці методи не є новими чи унікальними для Чехії, аналогічна ситуація відбувається у Молдові, Німеччині, Сербії.
Намагання російської пропаганди сформувати враження, що чеська громадськість не лише не підтримує, а й проти допомоги Україні – провальні. Всі ці демонстрації, навіть якщо туди звозять автобусами тисячі мітингувальників з різних куточків країни – зовсім не репрезентативні для Чеської республіки. Громадський тиск з боку чеської продемократичної громадськості дає практичні результати у важливих для України питаннях, від потреби постачати більше зброї до, наприклад, прийняття Сенатом резолюції проти участі російських і білоруських спортсменів у Олімпіаді.
І саме ці рішення влади Чехії можуть бути прикладом і мотивацією для того, аби громадський тиск не припинявся, а лише посилювався. Участь кожної країни у блокуванні та засудженні діяльності рф зрештою має привести до результату – виключення росії з РадБезу ООН і її зникнення з політичної взаємодії зі світом.
Анастасія Сігнаєвська
співкоординаторка чесько-української ініціативи «Hlas Ukrajiny»
для Українського центру безпеки та співпраці
