500-річчя козацтва Запоріжжя
Юрій Щур
«…Державу не твориться в будучині, Державу будується нині…»
Олег Ольжич
Минулого року на шпальтах «Шляху Перемоги» ми вже актуалізували проблему вивчення регіональних особливостей українського визвольного руху. Тоді мова йшла про започаткований у Січовому колегіумі м. Запоріжжя спецкурс для учнів 10 класу «Історія української державності: Запорізький вимір». Навчальний посібник до курсу побачив світ влітку 2022-го, його хронологічні межі були визначені 1917-1991 роками.
На цьому, здається, можна було поставити крапку. Курс розпрацьовано, в шкільних умовах апробовано (аудиторно та дистанційно), посібник написано й надруковано. Однак, реальності життя вносять свої корективи. Вже майже рік триває повномасштабна російсько-українська війна. Її реалії у співвідношенні до шкільної (і не лише) освіти фокусують нашу увагу на невирішених проблемах, що мають тенденцію до накопичення. Війна, як оголений нерв, локалізує місце болю – наші прорахунки та недопрацювання у попередні роки.
Московський недофюрер наголошує не лише на відсутності в українців традицій державотворення, а також ставить під сумнів саму легітимність нашого суверенітету протягом останніх 30 років. І ось головне питання: як і чим ми можемо цьому заперечити. Ні, не для нього. Для тих, заради кого триває оборона українських земель – для українського підростаючого покоління. Бо для школяра середнього віку події 1990-2000-х років вже щось дуже далеке, з дитинства та молодості батьків. Ці події вивчаються в рамках шкільного курсу, але в загальному контексті. Регіональні події ж знову на маргінесі.
Саме через це й було прийнято спільне рішення з директором Січового колегіуму Валентиною Єршовою щодо продовження вивчення спеціального курсу для учнів закладу й на другий рік (11 клас). Ці рядки пишуться у той час, коли вже розглянуто 50% тем та завершено й відправлено у макетування машинопис навчального посібника.
В рамках другої частини курсу увага зосереджена на подіях 1991-2022 років та наступних тематичних блоках: проголошення незалежності; боротьба з (пост)радянським спадком; ключові діячі процесів державотворення й представники політичної еліти державницького спрямування; боротьба з проявами тоталітаризму й антиукраїнства, організатори та лідери Помаранчевого та євро майданів; постаті борців, які обстоюють незалежність та суверенітет у війні з Росією; волонтерський рух; проблема окупації та визволення територій Запорізької області.
Революція Гідності, Запоріжжя
Посібник, підготовлений для учнів 11 класів, складається з 4 частин, кожна з яких відповідає смисловому наповненню другої частини спеціального курсу, а також додатків, що ознайомлять учнів із окремими постатями та процесами модерного українського державотворення, які пов’язані із Запорізькою областю:
– тема 1: Проголошення незалежності України (святкування 500-річчя козацтва 1990 р.; фестиваль «Червона Рута» 1991 р. в Запоріжжі; зародження й розвиток українського демократичного руху наприкінці 1980-х – на початку 1990-х рр.; ДКНС і події на Запоріжжі).
– тема 2: Боротьба з (пост)радянським спадком (політичні партії та їх діяльність: Народний рух України, Українська республіканська партія, Державна самостійність України; боротьба на культурницькому фронті, товариство «Просвіта»).
– тема 3: Боротьба за становлення української державності, 1990-2014 рр. (молодіжні рухи та організації; Помаранчева революція; Революція Гідності).
– тема 4: Запорізький край в умовах російсько-української війни (боротьба з сепаратизмом; гібридна війна 2014-2022 рр.; повномасштабне вторгнення й окупація; волонтерський рух.
Поглиблене вивчення саме регіональних аспектів українського державотворення якраз на часі. Повномасштабна війна спонукає, нарешті не соромлячись, ставити питання: хто й чому? І вимагати відповіді на них.
Хто боровся за проголошення та утвердження незалежної України, а хто провадив діяльність на послаблення держави й прокладав ментальні дороги, по яким приїхали російські танки. Чому через 30 років незалежності в Україні й далі знаходяться особи, які стають зрадниками та колаборантами, а чиновники продовжують красти навіть в умовах війни. Хто, зрештою, капіталізував ідею самостійності та незалежності й хто цей капітал розбазарив.
І якщо ми будемо думати, що події від 1991-го до сьогодення ще не потребують поглибленого вивчення у школі – отримуватимемо й далі твердження на кшталт – «незалежність нам далася без крові», або ж «24 лютого, коли почалася війна». І якщо хтось вважає, що зайве «дітей переобтяжувати історією», я переконаний, що години на вивчення історії в школі треба збільшувати. Бо це інвестиція у майбутнє нашої держави, оскільки історія – це не лише про минуле, але й про те, яким буде наше майбутнє. Вивчення історії формує громадянина. І це величезна відповідальність – викладати історію підростаючому поколінню. Шкода, що цього часто не розуміють чиновники від освіти, які чи то толерують, чи то закривають очі на «нафталінених» совків за вчительським столом.
Одним із наслідків нашої Перемоги має бути подолання совка й підвищення уваги суспільства до ролі історії в шкільній освіті. Зрештою, на часі повернення до програми курсу «Історія рідного краю». Реальна державна політика й підтримка. Але не лише спорадичні ініціативи місцевих ентузіастів від науки та освіти.
