Уже 17 років поспіль на межі Рівненської та Тернопільської областей відбувається найбільша в Україні теренова гра «Гурби-Антонівці». Гра проходить на місці наймасштабнішого бою УПА з військами НКВС, під Гурбами. Більше трьох сотень молодих людей приїхали з різних куточків України, щоб вшанувати борців за волю України та позмагатися за перемогу свого куреня.
Метою теренової гри є моральний та фізичний вишкіл молоді, яка повинна бути в авангарді боротьби за українські інтереси. Важливо мати відповідальне та свідоме покоління, що розбудовуватиме державу на цінностях українського націоналізму та працюватиме для розвитку держави під кутом цих принципів.
Найбільший бій УПА проти військ НКВС відбувся 75 років тому у лісах між селами Гурби та Антонівці. Героїчний подвиг здійснили воїни, демонструючи сміливість та жертовність задля країни. Радянська армія здобула тактичну перемогу, але зазнала значних втрат у своїх лавах. За років незалежної України військовий штаб УПА, цвинтар та криївку відновлено силами волонтерів на небайдужих. Котрий рік поспіль на відкриття гри навідується учасник бою, ветеран УПА Василь Кирилюк. Він твердо переконаний, що більшій частині молоді зараз бракує вогню в душі, що знайти в собі сили боротися та будувати Україну, але ми є тими, хто вічно горить цим вогнем та запалює інших.
Гурби-Антонівці – місце, де гартується сучасна молодь. Саме тут учасник загартовує свій характер та набирається сил та віри в себе. Виховати цивільну відвагу, впевненість у своїх діях та почуття обов’язку в суспільстві ставлять за ціль українські націоналісти та за допомогою подібних подій досягають результату. Громадські діячі, лідери думок та члени Революції Гідності були учасниками теренової гри «Гурби-Антонівці».
Серед них і сотник 14 сотні Самооборони Майдану – Назар Франчук.
— Гурби – це є те місце, де ти можеш випробувати себе, побачити наскільки ти в екстремальних ситуаціях зможеш правильно вчинити і наскільки ти психологічно та емоційно зможеш це витримати. Це допомагало на Революції Гідності. Тому що вже декілька років перед Революцією Гідності я їздив на Гурби і відповідно знав, як поводити себе в екстремальних ситуаціях, що потрібно приймати швидкі рішення, що потрібно довіряти своїм побратимам. Відповідно на Революції Гідності саме ці якості, які я виховав на Гурбах, допомогли мені. І тут я зустрів тих людей, що стали кістяком 14-ої сотні. Мені доводилось два рази бути курінним, тобто керувати 150-ма людьми. Це допомогло мені керувати структурою сотні Самооборони. Я, коли приїхав на Майдан, собі подумав, що нічого іншого крім Гурб зараз не відбувається. Все треба зорганізувати так, як на Гурбах. Наша 14-та сотня – мій курінь, який має бути поділений на рої, як на Гурбах. Я вже знав, про що треба дбати. Я вже був навчений плануванню тактичних операцій, працювати в парах, роями, чотами, працювати в строї, тримаючись один за одного. Ці всі навики знадобилися мені.
Чим відрізняються Гурби-Антонівці від Революції? Ті ж екстремальні умови, ті самі 150 людей, або й більше, так само є твій опонент. Єдине, що відрізнялося, це ціна. Ціна на Революції Гідності була значно вища і я це розумів, – коментує Назар.
Цьогорічна гра стала справжнім випробуванням. Курінні «Левів» та «Вовків» детально продумували свою тактику та стратегію гри. Події розвивалися динамічно. У перший ж день було вбито одного курінного, на другий – знайдено прапори двох куренів (команд). Диверсанти, що є третьою безсмертною силою на грі, змінювали хід та результат гри протягом усіх 3-х днів. В кінцевому результаті перемогу здобув курінь «Вовків». У перший день було «вбито» близько півсотні «Вовків» та «Левів», на другий – рахунок підскочив до двох сотень. Учасники здобули навички орієнтування на місцевості, виживання та виховували у себе такі прикмети характеру, як відважність, рішучість та моральна витривалість. Оскільки прожити в лісі в екстремальних умовах є досить складно та незвично.
Микола Бігус, один із перших організаторів гри, розповідає:
— Перші теренові гри «Гурби-Антонівці» були як романтична пригода. Бо так виглядало, що такого ще ніхто не робив. Реалізувати стандартну ідею пластової теренової гри на два прапори з пов’язками на руки, але на площі 25 км², на 4 дні то було захоплююче.
«Хоч би крові по коліна, лиш би вільна Україна» – гасло цьогорічної гри, що ще раз підтверджує готовність молодого покоління йти на жертви, брати на себе відповідальність, та захищати й розвивати Україну. Весною ця молодь гартується у лісах Тернопільщини, а вже за декілька років братиме участь у державотворчих процесах нашої країни. Вір і дій!
Інформцентр МНК
