Ці слова знайомі кожному сумівцеві, і щоденно на наших таборах ми співаємо їх як приречення, як символ нашої віри.
Ось уже майже 100 років як «Сумівець-Боєць» є одним із найзрозуміліших для нас символів. Наші засновники змушені були діяти в підпіллі, а першого Голову СУМу, Миколу Павлушкова, москалі засудили, а потім стратили. Сумівці, які відновлювали організацію в повоєнній Галичині, були покарані за це 25 роками ув’язнення та 5 роками заслання. Сумівці, які відновлювали організацію в Україні наприкінці 1980-х, здійснювали це нелегально, зібравшись на горі Маківка – місці боїв Українських січових стрільців. Вони сприймали себе нащадками борців за незалежність.
В еміграції у першій своїй Присязі сумівці згадували, що «коли настане час, я гордо стану зі зброєю в руках лише під свій національний прапор, в когорти українського визвольного війська і не складу її доти, доки не вижену останнього окупанта із священної землі моєї Батьківщини».
Тоді ще цей час не настав і вони боролися на полі виховання за душу української дитини; на міжнародній арені – демонструючи вільному світу, що Україна хоча й поневолена, але існує та бореться; на громадських форумах – нагадуючи українцям свій обов’язок супроти Батьківщини.
Наше щоденне вітання «Гартуйсь!» нагадувало, що гартування потрібне, щоб боронити Честь України. Наш покровитель Архистратиг Михаїл є провідником воїнства і заступником Києва.
Оце «завтра» настало.
Близько 80 сумівців та вихованців СУМ в Україні взяли до рук зброю і стали на захист Української Держави. Серед них і перший Голова відновленого СУМу в Україні, син легендарного сотенного УПА Мирослава Симчича-«Кривоноса» Ігор. Його наступник, який очолював СУМ в Україні на зламі 1990-2000-х років, втратив на війні сина. В лави борців вступили голови Київського, Львівського, Тернопільського, Калуського, Хмельницького, Херсонського, Дніпровського, Краматорського та інших осередків. Десятки їхніх членів. Батьки багатьох сумівців.
Після повномасштабного вторгнення першим із СУМівців-Бійців загинув друг Гриць Добош – колишній голова Львівської обласної організації СУМ. Це було на Півдні України в березні 2022. Після того бою ця територія впродовж кількох місяців була окупована. Місцеві жителі поховали тіла друзів Гриця, але не його – москалі замінували тіло і його тлінні останки вдалося з почестями поховати лише в грудні 2022-го.
Майора Олега Юрченка в СУМі також кликали «татом Олежкою» – він не лише кількаразово очолював Київський осередок, але й був батьком великої сумівської родини. Із 5-ма дітьми він міг не йти на фронт, але свій вибір Олег зробив ще на Майдані 2013-го. З того часу його боротьба не припинялася. Він загинув у Бахмуті.
Там же загинув і капітан Віктор Мельниченко – вихованець Тернопільського СУМу. Перед останнім виїздом в зону бойових дій він зустрівся з юнацтвом й ділився досвідом. З його рою Старшого Юнацтва «НС-9» пішло воювати 7 хлопців.
Ще один київський сумівець Юрій Мороз загинув на Соледарському напрямі в квітні 2023-го. Юрко був першим головою сумівської дружини ратників «Тур».
«Завтра», про яке співалося в нашому Гімні, наступило. І Гаслом Світового СУМу на цей рік є «Нині Сумівця – Нині Бійця». Кожен з нас повинен відчути відповідальність «Нині Бійця»: хтось зі зброєю, хтось із волонтерською допомогою, хтось – піклуючись молоддю. Але насамперед кожен з нас повинен пам’ятати про СУМівця-Бійця, який в цей момент зі зброєю боронить Честь України.
Редакція «Наші справи»
