Нещодавно, під час однієї з прес-конференцій, наставник збірної України Андрій Шевченко заговорив українською мовою.
Власне, доволі дивно писати ці рядки з огляду на національність тренера головної команди України, на новітню війну Московії супроти нашої Батьківщини. Зрештою, гравці і тренери, які вирушають за кордон працювати, рано чи пізніше починають спілкуватися мовою країни, де виступають чи тренують. Це звичне і нормальне явище. Україна – унікальна в цьому сенсі країна. Тут свої спілкуються чужинською, ворожою. Та й іноземці, з якогось дива, вивчають у нас московський «язик». Єдиним винятком є наставник «Дніпра» Ігор Йовичевич. Доволі кумедно виглядає, коли хорват спілкується українською з українцями, яким вельми важко дається солов’їна. У дніпровській команді, як і в усіх інших, переважна більшість гравців, тренерів й обслуговуючого персоналу «абщаютса» на, як їм здається, «общєпрінятом».
Щодо Шеви, то він дійсно лише заговорив. Спромігся на декілька речень, пообіцявши надалі послуговуватися українською. Пообіцяв і, видко, забув. Відклав на турецький великдень.
Зараз на ахметівських телеканалах «Футбол – 1,2,3» надокучливо, впродовж всього ефіру, транслюють таку собі соціальну рекламу. Присвячена вона 30-літтю Української асоціації футболу. Нагадують найбільш пам’ятні моменти звитяг національної команди. А було їх чимало. І завдячувати треба саме Андрію Шевченку, за якого «жовто-блакитні» стали виступати значно успішніше. Здобуто перемоги над грандами світового футболу. Зокрема, у турнірі Ліги націй над збірною Іспанії. Але. Наприкінці цієї реклами звучать слова головного тренера збірної України, який обіймає ще одного «рускаязичнава», очільника УАФ Андрія Павелка, і стверджує: «В футболє нєт невазможнава!». Ось такої! Невже важко було промовити декілька слів українською?! Тим паче, що йдеться про український футбол! Не кацапів же рекламуєте! Не віриться, що з-поміж творців цього ролика не було жодного, хто б не подумав про це.
В одному з останніх інтерв’ю Шевченко заявив, що залишається українцем, незважаючи на національність дружини та дітей, і на місце свого фактичного проживання. Італійському виданню «Corriere Della Sera» Андрій зізнався, що хвилюється через події, що відбуваються в Україні. «Громадянин світу чи українець? Куди б ти не пішов, минуле завжди тебе наздожене. Я живу в Лондоні, моя дружина – американка, у моїх дітей подвійне громадянство. Не дивлячись на це, в глибині душі я залишаюся українцем. Я дуже переживаю через події, які відбуваються в моїй країні впродовж останніх років», – сказав Шевченко. Очевидно, що спілкувався з журналістами італійською, яку досконало вивчив за час виступів у «Мілані». Так само вільно послуговується він англійською, яку вдосконалив у лондонському «Челсі». То як можна цуратися своєї рідної мови?!
Цікаво, що означає залишатися українцем в глибині душі? Наскільки це глибоко? Що може мати спільного українець із сумної слави московським «козачком» Усиком. Цей боксер відвідує не лише матчі збірної, а й багато тренувань, які проводить Шева, щоразу наголошуючи на дружбі між ними. Згадувати про своє українство тільки тоді, коли вигідно, ситуативно, – ганебно.
Футбол давно переступив межі спорту. Нині він є вельми впливовим. Зокрема, на політику. Тренер національної команди – публічна особа, яку впізнають, по якій міряють і судять про державу. Хто нині в світі знає, скажімо, прем’єра Шмигаля, спікера Верховної Ради Разумкова чи інших «зелених» політиканів різних рангів? Дуже обмежене коло людей. А Шевченко – на слуху. Він зробив собі ім’я ще за футбольного життя. Його знають усі, впізнають. Днями в Італії побачила світ його книжка «La mia vita, il mio calcio» («Тиха сила. Моє життя, мій футбол»), написана у співпраці з журналістом Алессандро Альчато. У ній цікаві факти з життя легендарного українського футболіста, головного тренера збірної України.
Пригадується, коли Андрій виступав під знаменами легендарного «Мілана», тодішній прем’єр Італії Сільвіо Берлусконі, який був почесним президентом «росо-нері», мав зустріч із президентом України Леонідом Кучмою. Запросили на неї й Шевченка. Щойно він увійшов до зали, як Берлусконі, привселюдно, дістав із кишені білий носовий платок і став витирати Андрійові мешти, демонструючи у такий спосіб захоплення бомбардирським хистом українця і визнаючи його неабиякий футбольний талант. Шева був тоді ідолом міланських «тіфозі». З-поміж чисельних банерів і прапорів вони неодмінно здіймали й жовто-блакитний стяг.
Кумедності додавав той факт, що виступаючи за «Мілан» із національним знаменом на трибунах, Шева просторікував про об’єднання української національної першості з московською. Мовляв, спільний менталітет і таке інше. Та ще й чемпіонат цей мав стати, на думку Андрія, одним із найсильніших в Європі. Треба нагадати, що москалі й вітчизняні запроданці всіх мастей довго носилися з цією утопічною ідеєю.
Такий собі осетин Валєрій Газзаєв, справжнє ім’я та прізвище якого Газзати Гєоргійї фирт Валєрі, зайвий раз нагадує про «слов’янське» походження москалів, був призначений генеральним директором цієї, так званої Об’єднаної футбольної ліги. Він разів двадцять прилітав в Україну. Були узгоджені майже всі питання. Ця першість ось-ось мала стартувати. На щастя, повстав Майдан, прогнали Януковича й створений у Кремлі план повзучого поглинання України, зокрема й у футбольній сфері, провалився. Сам уродженець Орджонікідзе Газзаєв називає події на Майдані державним переворотом в Україні, який завадив реалізувати ідею спільної футбольної першості. Ось такий тип мав «примножувати» славу українського футболу. Дивина та й годі!
Справжня мета всіх цих спільних із кацапами проектів доволі швидко стала відомою, коли Московія від хитрощів перейшла до неприхованої агресії. Захопила Крим і частину наших Східних земель. Якщо Андрій Шевченко дійсно переймається всім цим, то час остаточно дістати з глибини своє українство і врешті визначитися.
Невже не соромно перед тими ж італійськими журналістами чи англійськими? Вони бо добре розуміють, як спілкується Шевченко і ким для України є Московія. Володар «Золотого м’яча» 2004 року, тріумфатор Ліги чемпіонів Андрій Шевченко закономірно вважається легендою світового футболу. Річ ясна, ним пишаються в Україні. Як футболістом, тепер і як тренером. Та найголовніший здобуток носія знакового для Батьківщини прізвища попереду. Він має стати українцем! У всьому – думках і вчинках. Не десь в низинах-глибинах, а назовні. Тут і зараз!
Григорій Жибак
